60

***Міра***

​Розплющивши очі, я зрозуміла дві речі. Перше: у роті пересохло так, наче в пустелі — тільки перекотиполя бракувало. А друге — і тут куди цікавіше — я лежала на ліжку в маленькій, проте затишній кімнаті. Погляд інстинктивно ковзнув до вікна, звідки лилося м'яке сонячне світло. Грайливими зайчиками воно стрибало по стіні й підлозі.

​Заворушившись, я почула, як тихо захрустіла чиста постільна білизна. До речі, від неї пахло польовими квітами й затишком. Я потерла пальцями скроні. Останнє, що пам'ятала... Богиня Офелія, мати Фантома. Вона запропонувала мені повернути спогади, і...

​Ой! Я затулила рота долонькою. Святі крабики!

​Більше не було прогалин у моїй свідомості. Там, де раніше панувала пітьма, з'явилися яскраві картинки, забуті миті, яких мене підступно позбавили, вирвавши з пам'яті.

​— Фантоме! — скрикнула я, зіслизнувши з ліжка.

​Що я наробила? А він... Наполоханим курчам мій погляд ковзав кімнатою в пошуках одягу. Необхідно було терміново знайти якусь пристойну сукню й піти до демона, аби нарешті розставити всі крапки над «і». Та й попросити вибачення було б не зайвим — я ж його так жорстоко образила в минулому!

​За своїми пошуками я не помітила, як до кімнати увійшла Калісса.

​— Ану назад у ліжко! — суворо гримнула дівчина, швидко наблизившись до мене. Її тендітна рука торкнулася моєї спини, наполегливо підштовхуючи до перини.

​— Зачекай, мені потрібно...

​— Знаю, що тобі потрібно, — вона нахабно перервала мої нарікання. — Тофіта влила в тебе три склянки чар-зілля, аби на ноги поставити, але наказала вдень відлежатися в ліжку! А ти що робиш? Гасаєш? Ні, так діло не піде! — правила своє провидиця.

​— Тофіта? — перепитала я, сідаючи на постіль.

​— Так, тролиця, дружина Фіона. Вона знається на травах, і всі її поважають за хист до цілительства.

​Я мовчала, поглядаючи на свої босі ноги та поділ нічної сорочки, що задерлася до стегон.

​— А хто мене перевдягнув? — обережно поцікавилася я, розправляючи на собі просту льняну тканину.

​— Та ми з Тофітою й перевдягли, — поспіхом запевнила мене Калісса.

​На душі стало дещо легше. Значить, це не Фантом... Ой, Фантом! Я мало не підскочила на місці, та рука подруги знову змусила сісти.

​— Ось про нього я і прийшла поговорити, — дівчина зморщила носа. — Але ти надто не переймайся. Демони — вони такий народ, що нічого їх не бере...

​Ось тут мене накрила хвиля панічної тривоги. Разом зі спогадами повернулися й забуті почуття, серце закалатало в грудях, немов дзвоник, який випадково зачепила необережна рука. Згадалося, як перед втратою свідомості до мене долинув голос, точніше — розпачливий рев звіра, що здався мені схожим на демонський. І лише тепер я спромоглася скласти докупи цей пазл і зрозуміти, що він справді належав моєму білявчику. Отже, князь прийшов на берег! Але що трапилося потім?

​— Каліссо, — я підняла на провидицю повні страху очі. — Мені необхідно поговорити з ним.

​Не було потреби уточнювати, кого саме я мала на увазі — чорнявка усе зрозуміла без слів.

​— Тут така справа... Краще тобі... — вона почала нервово накручувати на палець пасмо волосся.

​— Не кажи мені, що він «тойво»... — старанно обходячи страшне слово «померти», попрохала я.

​— Не зовсім «тойво», але досить близько до цього стану, — зрештою вичавила із себе Калісса.

​— Тоді мені точно необхідно піти до нього!

​Цього разу я встигла схопитися на ноги перш ніж чуйна дівчина перехопила мене за лікоть, тому замість моєї руки її пальці спіймали повітря.

​— Припини це! — вона кинулася за мною. — Тобі потрібен відпочинок!

​— Мені потрібно... — старанно копіюючи її повчальний тон, передражнила я, — ...побачити Фантома!

​І, можливо, ми б ще довго сперечалися, та до кімнати увійшов іще один гість — незваний і ненависний. Його голос миттєво сколихнув у мені найтемніші, найогидніші спогади.

​— Ах ти ж мерзотнику! — закричала я і, забувши про слабкість, кинулася до Карла.