56

***Міра***

​Зранку мені закортіло освіжитися. А що найкраще підійде для такої справи, як не річка або озерце? На щастя, я помітила одну неймовірно прекрасну місцинку ще коли ми тільки-но прибули до поселення тролів. Прихована від чужих очей між кошлатими вербами, річка вабила мене так, наче була зачарована сиренами, котрі своїми піснями зводили з розуму моряків.

​Однак насолодитися чистими водами мені не судилося. Щойно моя ніжка торкнулася рятівної вологи, як з-за спини мене гукнув незнайомий жіночий голос. Я миттєво озирнулася й аж сплеснула в долоні, помітивши вродливу панну в легкій, майже невагомій сукні кольору стиглої полуниці. На довгій спідниці, що формою нагадувала хвіст русалки, виднілися місяць та зорі, а ліф прикрашали вишиті сріблястими нитками серця. Її волосся відтінку дозрілої пшениці прикрашала чимала діадема, а в смарагдових очах стрибали яскраві червоні вогники.

​— Вітаю, Мерідіє, — повні вуста незнайомки вигнулися півмісяцем. — Нарешті мені випала честь із тобою познайомитись.

​— Вам випала?.. — пролопотіла я, кліпаючи очима, мов зачудоване оленятко.

​Всередині миттєво стріпонулася здогадка: ця жінка мені декого нагадувала, а точніше — одного білявого князя. Але невже це Офелія? Одна з трьох могутніх богинь, що плетуть клубок людських доль. Якщо так, то вона дуже відрізнялася від матері Фатума, хоча б тим, що виглядала приязно, а не як сутність, яка ненавидить увесь світ. Нічого не маю проти Темзін, та вона воістину неприємна особа, а ще — надто зверхня.

​— Я прийшла поговорити про свого сина, — жінка повільно рушила до мене.

​Здавалося, ніби вона пливла над землею — її кроки були настільки тихими, що жодна травинка не зашурхотіла й ні одна гілочка не тріснула під черевичками.

​— Що саме ви хотіли сказати? — я з цікавістю звузила очі.

​— Лише те, що ти, Мерідіє, маєш стежити за своїми словами. Бо наступного разу вони можуть коштувати життя Фантому, а я цього нізащо не допущу. Нікому не дозволю знущатися з мого сина.

​Навіть у цьому мати князя розбитих сердець була кращою за богиню долі Темзін. Коли Фатум пожертвував останнім подихом заради коханої, його рідна матір уклала договір із дівчиною і тільки так згодилася повернути демона до життя. Однак натомість забрала почуття чоловіка. Він повернувся з потойбіччя, але взагалі не пам'ятав тієї, яка була йому миліша за власне життя.

​— Не переймайтеся, ми з усім розберемося, — запевнила богиню я.

​— Звісно, — знизавши плечима, вона посміхнулася, вклавши у цей простий жест щире тепло. — Але мій візит не пов'язаний із загостреними материнськими інстинктами. Річ у тім, що навіть моєї могутності не вистачить, аби вдруге вирвати серце Фантома з грудей. А якщо насмілюся й зроблю це — втрачу його назавжди. Тому добре подумай, перш ніж робити йому боляче. Будь ласка, — значно м'якше додала вона наприкінці своєї короткої, але палкої промови.

​— Я... — зненацька мені захотілося виправдатися, але, зашарівшись, я ніяково опустила погляд.

​Чи не вперше мені доводилося бачити перед собою таку могутню, але водночас вразливу через свою любов до сина магічну істоту.

​— Ти маєш до нього почуття? — прямо запитала Офелія, шукаючи відповідь у моїх очах.

​Я важко ковтнула слину. На згадку миттєво прийшли мої відчуття: те, як почувалася поруч із демоном. Ніде правди діти — коли він обіймав чи цілував мене, світ навколо зникав, стискався до нас двох, ніби його й не було зовсім. Лише Фантом і я — два серця, що, на мій превеликий подив, билися в унісон. Можливо, якби я могла пригадати минуле, то краще б зрозуміла саму себе.

​— Пані Офеліє...

​— Припини. Називай мене просто Офелією, — лагідно спинила мене богиня кохання.

​— Гаразд, — кивнула я. — Офеліє, ви забрали в мене дещо... І я б хотіла це повернути.

​— Я все чекала, коли ти про це попросиш, — тепло озвалася вона. — Звісно, я поверну тобі твої спогади.