54

***Фантом***

​10 років тому

​Після того злощасного прийому я почувався повністю спустошеним. Розбитим, мов скло, яке безжально розтрощили важким молотом. Серце — цей клятий м'яз — не давало мені ні на мить забути про дівчину, яка була призначена долею, та не кохала. Не вміла і не знала, як це.

​Я б з легкістю міг знайти її, але навіщо шукати ту, яка тебе знищила?

​Чекаючи на свою трагічну участь, я повільно божеволів. Демони не можуть існувати без істинної пари — це не просто слова, а жорстока правда нашого буття. Після активації зв'язку ми втрачаємо розум, якщо перебуваємо далеко від своєї половинки. І кінець завжди один — смертельний фінал. Звір, який уже не усвідомлює, хто він і де, безславно помирає, перетворюючись на попіл.

​Можливо, у мене було трохи більше часу, ніж у звичайних демонів, адже я — син однієї з трьох богинь. Раніше я пишався цим, але зараз усе моє існування звузилося до єдиного болю. До рани, яка ніколи не заживе і не затягнеться. Мені було глибоко начхати на ті образливі слова, які кинула Мерідія перед усім двором. Плювати на те, хто і що подумає. Єдине, що мало значення: принцеса обрала свободу. Не мене.

​— Сину... — до моїх похмурих роздумів нахабно увірвався знайомий голос.

​Я поворухнувся в кріслі й відклав книжку, яку взяв почитати, але так і застряг на першій сторінці. Поглянув на світловолосу жінку з ніжним рум'янцем на округлих щоках.

​— Мені боляче дивитися на твої страждання, — на її зап'ясті задзвеніли численні браслети, щойно вона поклала долоню мені на плече.

​— То не дивися, — з обережністю я відсунув від себе руку матері.

​— І дозволити тобі нищити себе? О ні, так не буде, — мовила вона підбадьорливо. — До того ж я знаю, як тобі допомогти.

​— Справді? — скептично вигнувши брову, запитав я.

​Усім у магічному світі було відомо, що істинний зв'язок неможливо розірвати — він активувався один раз і на все життя.

​— Синку, — лагідно озвалася жінка, — ти не такий, як решта демонів, тому маєш деякі привілеї.

​— Це ж які? — я підвівся з крісла і, кинувши книжку на журнальний столик, підійшов до вікна. — Бути зрадженим своєю істинною парою? Якщо ти це мала на увазі, то так, мені неабияк «пощастило». — З язика без упину зривалася отрута, що увесь цей час обпікала нутрощі зсередини.

​— Припини, Фантоме! Ти не можеш постійно жаліти себе. Де той демон, який ішов у майбутнє з посмішкою?

​— Його знищили хвилі реальності, — огризнувся я, склавши руки за спиною і вдивляючись у далечінь крізь скло.

​Наш дім перебував поза часом та простором, тому перед моїми очима виблискували лише спалахи чарів. Наче електричні розряди, вони зривалися з неба, падаючи вниз і розбиваючись об кам'яну поверхню. Жодних рослин чи тварин тут не зустрінеш, хіба що чужі спогади давно минулих днів — цього добра тут повно. Вони зберігалися у дзеркалах, якими повнився вимір, де проживали богині.

​— Вислухай мене, сину, — мати тихо наблизилась. — Твоє серце зранене, і я розумію чому. Та ми все виправимо. Ти ж знаєш, нам не вперше приховувати біль за примарною посмішкою.

​— Мамо... — я зазирнув у її смарагдові очі. — Батько ніколи не кохав тебе. Тобі відомо це не гірше за мене.

​— Але й до Темзін у нього не було почуттів! — різко заперечила вона.

​— Давай тільки не про це.

​Нині мені найменше хотілося обговорювати сестру матері — одну з трьох богинь. У минулому вони обоє закохалися в одного й того самого демона. Той спершу пов'язав долю з Темзін, а коли та покинула його — звернув увагу на мою маму. Проте наполягав не афішувати їхніх стосунків, і вона слухняно мовчала: нікому не розповіла ні про їхній роман, ні про моє народження. Навіть після смерті батька ця таємниця лишилася захованою за сімома печатями — усе через мстивість богині долі, матері мого брата Фатума.

​— То ти згоден? — до мого слуху долетіло питання.

​Я надто глибоко занурився у спогади, тому прослухав те, що вона говорила перед цим.

​— Що?

​Жінка повільно й чітко повторила:

​— Ми звільнимо тебе від тягаря кохання, діставши з твоїх грудей серце.

​Не маючи інших варіантів, я погодився.

​Однак того дня я позбувся не лише серця, а й свого титулу князя закоханих сердець. Натомість я отримав новий — князь розбитих сердець. Чому? Бо відтоді я більше не допомагав закоханим. Я лиш руйнував їхні стосунки.