51

​***Міра***

​10 років тому

​Всю ніч я крутилася в ліжку, але так і не змогла заснути. Слова — гострі стріли, які випустила у Фантома, — були брехнею. Бажанням захистити себе. Чи жалкувала я про них? Можливо. Чи вчинила б інакше? Навряд чи.

​Річ була не в тім, що я не кохала демона. У мене були глибокі, шалені почуття до нього: радість у серці від його близькості, тремтіння в колінах від доторків, щемка пульсація в грудях від поцілунків... Але все перекреслила правда.

​Того дня я була окрилена передчуттям майбутньої зустрічі. Рішення вже було прийняте, залишалося тільки сказати батькові про свій вибір. Однак я вирішила зробити це офіційно — на ранковому прийомі.

​Гуляючи в саду, я не відразу помітила тінь, що наблизилася до мене. Спершу долинув запах дорогої шкіри та чорного перцю. Я озирнулася — переді мною височіла кремезна постать. Карл.

​Чоловік солодко посміхнувся і потягнувся до моєї руки. Притиснувши долоню до своїх вуст, він поцілував її та неохоче відпустив.

​— Принцесо, ви виглядаєте неймовірно, — запевнив він, блукаючи поглядом по моїй фігурі.

​Мені це вкрай не сподобалося, адже я відчувала цей погляд на фізичному рівні — немов брудні доторки, яких я геть не бажала.

​— Дякую, та я поспішаю, — вдалася до хитрощів, подарувавши йому стриману посмішку.

​— Розумію, але я не займу багато вашого часу, — чоловік не збирався здаватися.

​— Якщо ви хочете поговорити про мій вибір, то дізнаєтесь усе завтра зранку. А нині мені справді необхідно йти, — з вуст злетіла ще одна маленька брехня.

​— Ви вгадали, саме про це я й хотів поговорити, — Карл на мить зам'явся, проте квапливо закінчив: — Прагнув застерегти вас. Вберегти від фатальної помилки.

​— Помилки? — перепитала я, мимоволі повторюючи за ним.

​Тривожне передчуття заповзло під шкіру, розливаючись там неприємним холодом. Подумки я сподівалася, щоб мова пішла не про Фантома, однак реальність виявилася до мене жорстокою.

​— Мерідіє, я не дурень і бачу ваше приязне ставлення до князя, — чоловік старанно підбирав слова, удаючи глибоку турботу. — А він того не заслуговує. Тим паче після тих брудних пліток, які розпускає цей брехливий демон.

​Старанно демонструючи байдужість, я мовчала, очікуючи від Карла подальших пояснень. Правитель Ламантії не змусив на себе довго чекати.

​— Цей високомірний Фантом розповідає усім підряд, буцімто ви з ним... — Карл знову запнувся. — Таке навіть гріх повторювати про настільки шляхетну особу, як ви, але... Ох, це так негідно чоловіка! Хай би йому язик відсох такі речі плести... — хитаючи головою з боку в бік, примовляв мій співрозмовник.

​— Будь ласка, кажіть уже. Мені набридло ходити колами, — нині я потребувала правди так, ніби вона була повітрям.

​Я не вірила в щирість де Бардо. Прекрасно розуміла: він прагнув поділитися зі мною цим брудом лише для того, аби знищити суперника. І не усвідомлював головного — це йому не допоможе. Якщо я не оберу Фантома, не оберу нікого.

​Якийсь час Карл вагався. Але я схилялася до думки, що це було для вигляду. Насправді ж він тріумфував, хоч і старанно приховував свою радість.

​— Принцесо... Принцесо... — зацокавши язиком, врешті-решт озвався король Ламантії. — Пробачте мені за ці слова, які я змушений сказати, та приховувати правду — це не про мене.

​Він глибоко вдихнув, наче наважуючись на важкий крок, а потім повідомив те, від чого мені захотілося провалитися крізь землю:

​— Князь закоханих сердець усім розповідає, що ви з ним проводили час разом. Значно тепліше, ніж мали б, ураховуючи обставини. Як чоловік та жінка... Ну, ви розумієте, — Карл округлив очі, старанно киваючи мені. — Фантом стверджує, що після вашої близькості ви точно оберете саме його. Бо він «дуже над цим постарався». Мерідіє, мені шкода, вам боляче... Але цьому демону потрібна лише влада і ваше королівство. Не ви... на жаль.