44

***Міра***

​Щире здивування в очах, які нагадували благородні онікси, говорило за свого господаря більше, ніж він міг би сказати сам. Певно, мене скоро почне тіпати від одного слова «пророцтво».

​Кинувши гострий погляд на князя розбитих сердець, я розправила плечі та, кивнувши Фіону, коротко мовила:

​— Не знаю, що ти мав на увазі, але я — Мерідія Акватонська із будинку Смарагдових морських див.

​— Ну так, це про тебе! Точно про тебе! — його аж затрясло, немов від лихоманки, ще трохи — й застрибав би на місці від радощів. — Браття, йдіть усі сюди! — він замахав руками, кличучи решту тролів. — Наше спасіння тут!

​Я стояла ні в сих ні в тих. Ледве слину ковтнула. А далі все відбулося наче у вихорі подій. Звідкись узявся ажурний трон на вигнутих золотавих ніжках та з велетенською оксамитовою подушкою, на вигляд м'якенькою. Мене підхопили та посадили на це почесне місце. Тролі щось говорили, раділи, кричали, свистіли — загалом, зчинився такий гамір, що я дивувалася, як не оглухла.

​— Не чіпайте мою принцесу! — галявиною пронеслося дике, нестримне гарчання.

​Звір, яким був Фантом, лютував. Демон розштовхав тролів і підхопив мене на руки.

​«Хоча б не побилися через мене, — промайнула в голові думка. — То нікому не була потрібна, а тут аж стільки уваги!»

​Але що це за звук? Гучне цокотіння... Ритмічне, глухе: тук-тук, тук-тук, тук-тук... Невже це те, про що я думаю? Але як? Як таке можливо?!

​— Фантоме... — мої долоні вперлися в його гарячі груди.

​І це дійсно було воно. Серце, якого демон самотужки позбувся, тепер повернулося. Навіщо? Чому? Я губилася в здогадках.

​— Ти зрозумієш. Я справді не хотів цього...

Лише зараз я помітила, що погляд князя відрізнявся від того, як він дивився на мене зазвичай. Тепер у ньому було щось гарячкове. Не тепло, а ледь стримуваний вогонь.

​— Я, звісно, не спеціаліст, — перекрикуючи тролів, і собі втрутилася Калісса, — проте мені здається, що ти, Міро, істинна пара цього красунчика.

​Подумки я просила усі вищі сили, які тільки знала, щоб це було неправдою. Однак доля знову повернулася до мене дупцею.

​— Мерідіє, я повернув його заради тебе. Ти не та пихата дівчина, якою була раніше, і мені знадобився час, щоб це прийняти, — з вуст князька полилася відвертість.

​— Стій, зупинись, — я поклала долоню на його губи. — Прошу, не кажи того, про що ми обоє пожалкуємо.

​— Навіть не подумаю, — він владно прибрав мою руку, продовжуючи говорити: — Коли серця не було в моїх грудях, мене все одно тягнуло до тебе. Попри чари, закляття, магію — все! Міро, ніщо не мало влади над істинним зв'язком. Спершу я думав, що це твоя природна харизма... — демон ледь-ледь підняв голову, збираючись із думками. — Але це не так. Насправді цей зв'язок — він сильніший за усе, що може бути в цьому світі. Сильніший за мене та сильніший за біль, який ти заподіяла мені в минулому. Однак попри це я знову обираю тебе. І тепер ми будемо грати за моїми правилами.

​Він торкнувся двома пальцями мого підборіддя, примушуючи дивитися йому прямо в очі.

​— Я — твій демон, а ти — моя принцеса, — умисно виділив голосом слова «твій» та «моя». — І ми будемо разом. Від сьогодні, маленька Мерідіє, ти — моя особиста відповідальність. Адже я просто не маю сил боротися... серце хоче до тебе.

​Фантом замовк, а я втратила можливість не тільки розмовляти, а й думати. В голові вирувала суцільна порожнеча. Нарешті я отримала те, чого так бажала — правду. Але чому мені від цього не легше?