43

​***Міра***

​— Я думав, це все легенда... Брехлива історія для дітей на ніч, — чухаючи потилицю, озвався Фантом. — Але заждіть, — він змахнув долонею. — Король Фіон був золотоволосим вродливцем, а...

​— Так, я троль із рогами, але без копит, — пожартував, подарувавши нам криву посмішку, новий знайомий. — Закляття — це дія мерзенного прокляття. Я та мої піддані... — чоловік зітхнув із гіркотою, — ті, що не відмовилися від мене, ми всі стали страховиськами. Без сліз і не поглянеш на нас.

​— Стійте, — я спробувала підсумувати почуте. — Отже, виходить так: ви, — мій палець повільно вказав на Фіона, — колишній правитель Ламантії, якого зачарував Карл. А його брат, Люций — світла сторона медалі, себто добро. Але якщо він такий хороший, то чому ж слідує за братом?

​— Він хотів... — мовив демон. — Думав, ми допоможемо йому. І поговорити з тобою саме про це хотів, та не склалося.

​— А фонтан?! — зненацька спалахнула здогадка. — Моя зустріч біля фонтану! Це був Люций чи Карл? Бо, якщо чесно, я дуже заплуталася.

​— Люций. Йому було цікаво побачити тебе, от і прийшов.

​— А чари, які він на мене наклав? Ну, те, про що ти говорив?

​Князь насупив чоло, що вказувало на його активну мозкову діяльність — певно, пригадував.

​— Магія... — протягнув він. — Слід чар... Але ж я так само, як і ти, не зміг з ним поговорити. Мені невідомо, що то за закляття, однак не думаю, що він міг зробити щось погане. Сама ж чула, — багатозначний погляд ковзнув на троля. — Дві сторони однієї монети: орел і решка, світло й пітьма.

​— Я, можливо, скажу дурницю, — Калісса не могла довго мовчати і, як завжди, втрутилася зі своїм коментарем, — але що, як ми всі зараз об'єднаємось, візьмемо до нашої команди Люция та влаштуємо власний хрестовий похід проти Карла? Геть узурпатора! Хай живе новий король... чи як там, старий-новий король? Ну, одним словом, розберемося потім! — вона замахала долонькою, натякаючи, що це вже не так важливо.

​— Дівчино, — вуста Фіона витягнулися в тонку лінію, в очах зблиснув сум. — Якби все було так легко, ми б не жили двісті років у вигнанні. А так... ех, що вже про це згадувати. Немає в нас достатньо сил для боротьби. Немає, — сказав, як рубонув з плеча.

​— Це ви даремно так швидко у розпач впадаєте, — склавши руки в боки, відгукнулася я. — Раніше у вас не було союзників, а зараз — сам князь розбитих сердець!

​Останні слова я промовила виразно, вказуючи на демона обома долонями, немов зайвий раз підкреслюючи його божественний статус. Звісно, вголос не сказала, чиїм сином був демонисько, але головне — сама суть.

​— Теж мені, команда мрії: демон, провидиця, а ти взагалі невідомо хто, — забурчав троль.

​«Еч, погляньте на нього! Святі крабики! Йому тут допомогу пропонують, а він носом крутить!»

​Я б з радістю подарувала йому ще сотню років на роздуми, але нам обом це було вигідно, бо я дуже сумнівалася, що Карл так просто відчепиться від мене. Ще б дізнатися, що такого трапилося в минулому, принаймні, аби зрозуміти причини його ненависті.

​— Чому?.. — завмерла я, закліпавши очима.

Зненацька мене почали трусити за плече.

— Принцику, обережніше з грабельками! — пирхнула, помітивши лапу демониська на своїй руці.

​— То назвися вже.

​Озирнувшись, я помітила пильний погляд темних очей Фіона. Мабуть, я вкотре невчасно пірнула у роздуми, так і не відповівши на його питання.

​— Міра. Себто Мерідія...

— Та сама? — ​Чоловік мимоволі витягнув шию, немов гусак, що хотів побачити щось здалеку. ​— Із пророцтва?