41

​***Міра***

​Я застигла, зачаровано поглядаючи на Фантома, в очах якого плескалося червоне багаття, а за спиною тріпотіли велетенські чорнющі крила. Вони тихо шелестіли від найменшого подиху вітру.

​Через це видовище я мало не прогавила момент, коли до мене підскочив троль — той самий, що нещодавно відрізав моє блакитненьке пасмо. Ой, та що це зі мною таке?! Замотавши головою, я ледве встигла виставити перед собою гілку. Вона гучно хруснула, а все тому, що секира розрубала її навпіл. Святі крабики!

​— Я сказав: відійди від неї!

​Щось сплеснуло зовсім поруч. Боковим зором я помітила Фантома — він миттєво опинився поряд зі мною. З його руки зірвався диск червоного вогню. Язички полум'я зловісно шипіли і не замовкли, навіть торкнувшись своєї жертви.

​— А-а-а-а! — заверщав троль, хапаючись за обличчя, на якому господарював злий вогонь.

​— А ви чого витріщилися? — буденно поцікавився князь.

​Троляки перезирнулися.

​— В атаку! В атаку! — гарчав їхній ватажок. — Біль гартує! Ми переможемо, бо не маємо права пускати на наші землі чужинців, від яких тхне цією проклятущою Ламантією! Забули, що Карл учинив з нами?! Хочете позбутися останнього — власного життя?! Та краще загинути б'ючись, а не тікаючи!

​«Стоп, — в голові промайнула думка. — Карл... Ламантія... Ці тролі — вороги де Бардо? Якщо так, то нам не варто боротися, краще об'єднати зусилля».

​Всередині мене жила віра в те, що правитель Ламантії вже кинувся по нашому сліду. Можливо, не сам, але воїнів своїх точно послав.

​— Зупиніться! — вигукнула я, надаючи голосу грізних ноток. — Ми не вороги!

​— Ага! — затрусивши перед собою довжелезним мечем, відповів ватажок тролів. — Ліпші друзі! Тільки не наші, а Карла!

​Після цих слів мені пригадалося, як ми з Фантомом сиділи на кухні, і він розповідав мені, який же де Бардо розпрекрасний. Ага, мрія будь-якої жінки! Як там говорив демон? «Карл нікого не образив, він хороший, не такий, як я, і бла-бла-бла...» Ну так, можливо, він і не такий, як князьок розбитих сердець, але точно не кращий!

​— Будь ласка, зачекайте! Каліссо! — гримнула я до провидиці, помітивши, як та гупнула по спині троля, що так невчасно закляк на місці, викотивши очі від здивування.

​— А що я? — пхикнула вона. — Механізм запущено, як то кажуть.

​— Поговорімо спокійно!

​Помітивши, що демонисько продовжив сунути на ватажка тролів, я вистрибнула поперед нього, загороджуючи шлях собою.

​— Не роби дурниць!

​— Міро, я не можу скривдити тебе! — гримнув він.

​— Доведеться, якщо не зупинишся! — правила я, навіть не думаючи здаватись. — Нам всім слід заспокоїтись та поговорити!

​— З ким?! Ти ж бачиш, що вони несповна розуму!

​По оголеній шкірі моєї руки ковзнуло пір'я. Лагідний доторк, але в ньому відчувалося шалене бажання захистити. Цього ще не вистачало! Тепер я почала думати про Фантома краще, ніж він на те заслуговував... Ну ні, це неправильно. Не можна одним лише його бажанням захистити перекреслити все, що заподіяв цей лукавий князь.

​— Грх... — захрипів троль з обпеченим обличчям, падаючи на коліна й осипаючи шкіру землею. Таким чином він намагався зменшити згубний вплив магічного вогню.

​— Зупини це! Зупини! — зціпивши зуби, наказала я демону.

​— Так! — пролунав дикий рик ватажка тролів. — Якщо бажаєте поговорити, маєте показати, що ваші наміри чисті! І що ви самі безхитрісні, а не такі ж підступні, як ламантійський узурпатор!

​— Як це розуміти? — я озиралася, переводячи погляд з демона на троля. — Узурпатор? — вихопилося питання.

​— Та ця історія стара як світ, і достеменно невідомо, наскільки вона правдива, — почав було виправдовуватися князь розбитих сердець.

​— Ти впевнений у цьому?! — мало не в один голос відгукнулися тролі.