39

​***Міра***

​Є такий сталий вислів: «Біда не приходить одна». І сьогодні я в цьому упевнилась.

​Піднявши голову вгору, побачила його — Карла, за спиною якого, розмахуючи мечами, неслися вірні охоронці. І все для чого? Щоб покарати мене, Фантома, Каліссу... Кого?

​— Карле, схаменись! — провидиця захитала головою.

​— Ще одна бридка гадюка виповзла на волю! — загарчав він, сплигуючи з останньої сходинки. — Взяти їх! Можете не лишати живими!

​Злість так і блищала в його потемнілих очах — лютих, неприборканих.

​— Чого роти пороззявляли?!

​Демон схопив мене за руку, а потім потягнувся до Калісси.

​— А ти, Карле, про це ще пошкодуєш! — гаркнув у бік правителя.

​Лише мить, спалах — і ми всі летимо у коридорі, де змінюються пейзажі та часи. Князю вистачило сил затягнути в портал нас обох. Без нього, певно, нічого хорошого не трапилося б.

Подорож минула швидко, і портал виплюнув нас на галявину, прикрашену чарівними квітами. Якби не міцна хватка чоловіка за мій лікоть, я б так і покотилася по траві.

​Ноги зненацька заслабли і майже не слухались мене, тремтіли, а в голові ніяк не міг скластися пазл. Я не розуміла, що відбувалося, — все змішалося.

​— Поясніть мені, що це все означає? — тупнувши ніжкою, Калісса вимогливо стисла вуста та склала руки навхрест. — Мені чомусь здається, що це не через те, що я напророкувала кінець правління Карла.

​— Здогадлива дівчинка, — демонисько криво посміхнувся, на мить продемонструвавши два ряди білосніжних зубів.

​— Тоді уважно слухаємо, — різко смикнувши рукою, я відійшла від Фантома.

​Спинившись біля провидиці, зміряла уважним поглядом нашого рятівника. Втім, чи був він насправді рятівником, враховуючи його причетність до мого ув'язнення?

​— Як же ви мені набридли зі своєю правдою! Чому не можна просто подякувати за порятунок і забути про все, як про страшний сон? Але ж ні, вам, жінкам, потрібно обов'язково все ускладнювати, — забуркотів він, закочуючи очі.

​— Гаразд, — я махнула рукою. — Не хочеш розповідати — не потрібно.

​Перш ніж князь спромігся бодай щось сказати, я швидко закінчила:

​— На цьому наші дороги розходяться. У тебе своя, у мене — своя. І, будь ласка, принцику, зроби так, щоб вони більше не перетиналися.

​У ту хвилину я справді вірила, ніби з договором покінчено, і подумати не могла, що Фантом не збирався мене відпускати. Чи розумів він сам причини, з яких тримав мене біля себе? Ба більше, чи були вони взагалі?

​— Ні, — коротка відповідь без зайвих пояснень.

​— Що означає «ні»? — уточнила провидиця, злегка привідкривши рот від здивування.

​— Ой, чергова дурниця! Досить його слухати, ходімо звідси, — я рвучко розвернулася і закрокувала геть.

​— Без мене вас швидко знайдуть. А я можу допомогти приховати вашу присутність і...

​— Та заткнись ти вже! — не стримавшись, я до болю стисла руки в кулаки. Нігті впилися в шкіру, залишаючи там глибокі сліди. — Прошу сказати правду — ти брешеш. Прошу відчепитися — ти знову лізеш зі своєю нікчемною, брехливою «допомогою», — я виділила слово «допомогою», піднявши вгору руки та зігнувши кілька разів пальці, ніби демонструючи умовні лапки.

​— Мерідіє... Міро... — демон зробив крок назустріч. — Я усвідомив свою помилку, і мені справді шкода. Ти не така, як раніше, я здогадувався про це, але...

​Його вуста безупинно ворушилися, силячись вимовити щось важливе.

​— Без води, будь ласка, бо це моя стихія, — замахавши перед ним пальцем, грізно відчеканила я.

​— Хочеш дізнатися правду? Так? — у блакитних очах навпроти мене загорівся вогонь. — Ще не зрозуміла?

​— Ем... — нашу увагу привернула Калісса. — Не хочу заважати в такий відповідальний момент, але у нас проблеми.

​Поглянувши у вказаному напрямку, я гірко зітхнула. Нова битва, нові проблеми.