38

***Міра***

​— Ах ти ж падлинка! Ще й вистачило сміливості припхатися сюди?! — я підскочила, мов ужалена отруйною змією.

​Долоня злетіла до нахабної мордяки, і тільки — лусь! — прямісінько по пиці. Білявчик навіть не спробував ухилитися чи бодай прикритися від удару. Його щока запалахкотіла червоним маковим цвітом, а сам демон склав руки на грудях.

​— Ми закінчили з привітаннями? — смикнувши бровою, поцікавився він грайливо.

​— Ух, як ти його! — процокотіла Калісса.

​— Це ще хто? — князьок звузив очі.

— Я та, хто наступна в черзі ляпнути тебе.

— Навіть боюся питати, за які такі заслуги, — незворушність у голосі Фантома неабияк дратувала.

​— Все, Каліссо, — я обернулася до дівчини, — ходімо звідси. Не можу перебувати довго в місці, де тхне зрадою.

​Я навіть і не думала приховувати злість на лукавого демона, і мене геть не обходило, з яких причин він повернувся. Головне те, що зрадив — втік, щойно в повітрі запахло смаженим.

​— Ти нікуди без мене не підеш, — загородивши собою дорогу на волю, відкарбував Фантом.

​— Ой! — я махнула долонькою, мовляв, що ти мелеш. — Досить з мене! Досить тебе і всього цього! — я замахала руками. — Спершу ти збрехав мені про пророцтво...

​— Не я, — він безсоромно перебив мене. — Не я тобі збрехав, а Люций. Вони... вони самі цього хотіли.

​— А ти не хотів?

​— Була інша ситуація, — важко ковтнувши, озвався князь.

​— Ох, то тут якась драма, — прокоментувала провидиця, підійшовши ближче до нас.

​— Нічого тут немає, ходімо, — я рушила вперед, але могутня рука втримала мене на місці.

​— Прошу, — глибоко зітхнув він. — Дозволь мені все пояснити. Але не тут і не зараз.

​— Знову починається! — я вирвала руку і з усієї сили штовхнула демона. — Не смій, просто не смій! — зашипіла в його привабливе обличчя.

Скількох жінок він одурив? Скільком зламав долі?

— Каліссо, — гаркнула за спину, — ходімо звідси!

​— Хм... — гмикнула вона. — Не думаю, що він нас відпустить.

​Немов підтверджуючи її слова, світло-блакитні очі зблиснули. Князь перехопив мої руки і, рвонувши вперед, притис мене до стіни.

​— Що ти...

​Демонисько вкотре довів, що він геть ненормальний. Не давши договорити, увіп'явся в мої вуста поцілунком — диким, гарячим, потойбічним, немов звір, що зірвався з довгого ланцюга, який стримував його десятиліттями. Я намагалась відбиватись, але всередині щось ніби зламалося. Це неправильно, та якась частина мене хотіла цього. Долонею вчепившись у міцну шию, я стиха простогнала йому в губи. Він загарчав. Але не злісно, а якось бентежно, немов жадав більшого, ніж дозволено.

​— Мерідіє... — демон неохоче відірвався від мене.

​Важко дихаючи, він ковзнув поглядом по моєму обличчю, кісточками пальців обережно погладив вилицю і, спускаючись нижче до шиї, зачепив ключицю, ніжно натиснувши на неї.

​— Ви виглядаєте як давні закохані, — пролунав коментар Калісси. — Мені дуже цікаво дізнатися вашу історію, але Люций... — нагадала про близнюка правителя.

​Ох, точно! З цими недоречними поцілунками я мало не забула про першопричину свого ув'язнення.

​— Все з ним гаразд. Так само як і з Карлом, — зціпивши зуби, кинув Фантом.

​— Як же так? — моя нова знайома застигла з відкритим ротом, а тоді поглянула на мене із запитанням: — Міро, чому ж ти так довго тягнула паузу? Я вже злякалася, що з ним щось трапилося...

​— Не знаю, хто ти, — князь розбитих сердець урвав її помахом долоні, — але це з нами усіма щось трапиться, якщо залишимося тут. Тому ходімо!

​Він клацнув пальцями, прикликаючи портал.

​— Фантоме! — зі сходів долинув грізний рик. — Як ти посмів піти проти мене?!

​За цим послідувало тупотіння десятка ніг.