33

​***Фантом***

​Міра хотіла саме того, чого я навіть при великому бажанні дати не міг. Не фізично, бо язик і можливість розмовляти в мене ніхто не забирав. Але були інші обставини. Ще один договір.

​Коли я уклав його, мені здавалося, що це чи не найвірніше рішення, але зараз... Нова хвиля сумнівів затопила мене ледь не з головою. Чим більше я був поруч із принцесою Мерідією, тим важче було ненавидіти її. У минулому я б добряче насварив себе — мовляв, що ж ти за демон, геть розклеївся? А вона... неважливо. Не хочу згадувати ні зараз, ні потім. Єдине, що має значення, — це домовленість із Карлом.

​Міра нічого не пам'ятала, адже її пам'ять стерта ніким іншим, як моєю любою матусею. Вона добре допомогла мені тоді — і не тільки з водяницею, а й із власним серцем. Одна справа — вирвати камінь із грудей, і геть інша — живий м'яз, що б'ється і просить лише одного: дівчини, яка зухвало погралася не тільки мною, а й багатьма іншими.

​— Ти будеш щось говорити? — вимогливий голос Міри повернув мене в теперішнє.

​— Ну, що я можу сказати? — я знизав плечима. — Є пророцтво: два брати-близнюки, місяць і дощ. Це якщо коротко. Чи ти хочеш більш розширену версію? — поцікавився знущально.

​Я вкотре грав роль лукавого князя. А можливо, таким і був? Хто вже тепер зрозуміє...

​Вуста дівчини спершу стиснулися в рівну лінію, а потім вона закусила нижню губу. Хвилювалася. Одна, дві, три секунди тиші, а потім її мелодійний голос, дзвінкий, мов струмок посеред гаю, прорізав тишу:

​— Принцику, я вже тобі сказала, що жадаю правди. А ти вкотре підтвердив свій статус ненадійного та не вартого довіри демониська, тому — бувай, я звідси йду!

​Зробивши жартівливий реверанс, Міра штовхнула мене плечем і закрокувала геть.

​Наївна маленька дівчинка... Ну от справді, невже вона думала, ніби я її відпущу? Ніяк не заспокоїться, невгамовна, все намагається вислизнути з моїх рук, але це марно.

Зітхнувши, мов на плечі впало щось важке, я клацнув пальцями й телепортувався до водяниці.

​Принцеса пирхнула, помітивши мене попереду себе, та її це знову не спинило. Вдруге штовхнувши мене плечем, норовливиця зачимчикувала вперед, а я повторив минулі дії: клац — і я поруч. Однак дехто й не збирався здаватися. В блакитних очах з'явився невдоволений блиск. Міра гучно хмикнула.

​— Від-че-пи-ся від ме-не! — чітко відказала по складах, махаючи тендітними долоньками, ніби вітряками.

​Раптово для себе я пригадав, як ця мініатюрна дівчина розбиралася з ворогами. Сили та й дурощів їй не позичати! Раніше вона так махала своєю кочергою, що я не заздрив її супротивникам. Всі, хто опинявся на шляху Мерідії, перетворювалися на пил — у переносному значенні, але тим не менш.

​— Рибко, — я спробував достукатися до її здорового глузду, — не гаймо час на дурниці. Мені не важко підхопити тебе, мов оберемок польових квітів, і, закинувши на плече, потягнути до палацу. Та я б не хотів, щоб це виглядало... неправильно. Бо все ж ти майбутня королева Ламантії.

​— Ой, відчепися, бо буде тобі і королева, і Ламантія, і все, що забажаєш! Здається, я чітко сказала: правда або до побачення. Ти обрав «до побачення», — забурчала вона.

— ​Невже так складно зрозуміти, що є речі, про які ми не можемо розмовляти?

— Всюди має бути золота середина. Але ти ж навіть не хочеш спробувати! Тобі легше відмахнутися від мене, мов від набридливої комашки, — не вгавала вперта дівчина. ​— Фантоме, ти змушуєш мене вийти заміж за нелюба! За чоловіка, якого я взагалі не знаю, чужого моїй душі та серцю! Можливо, десь там, — її брови зійшлися на переніссі, утворивши малесенькі складки на чолі, — є моя доля, істинна пара, з якою я не зможу бути, бо підписала з тобою цей триклятий договір! Для тебе все легко, — блакитні очі відтінку прозорого струмка увіп'ялися в моє обличчя. — Вирвав серце — і не відчуваєш! А я хочу... хочу відчувати! Хочу кохати! Та не зможу... І я згодна на це, та єдине, про що прошу, — це правда.

​— Гаразд! — я нахабно урвав її, не маючи сил слухати цю відвертість. — Згідно з пророцтвом, спинити руйнацію Ламантії може лише принцеса водного королівства, яка... відмовила правителю Ламантії, коли він просив її руки.

​— Схоже на нісенітницю, — Міра захитала головою.

​— Рибко, якщо ти чогось не пам'ятаєш, це не означає брехню, а лишень уміло використані чари.