30

​***Міра***

​Я завжди відрізнялася вправністю, однак цього разу щось пішло не так. Князьок устиг відскочити вбік, та зробив це так швидко, що на нього навіть краплина не потрапила. Чого, звісно, не можна було сказати про мою кузину — ось хто виглядав зараз як мокра качка, яка щойно випірнула зі ставка. Але їй було байдуже: знай собі стояла й посміхалася, а ще — тягнула руки до Фантома.

​— Рибко! — мій персональний кошмар кинувся до мене. Та так підскочив, що нагадав мені блоху, яка плигає по коту, мов заведена дзиґа.

​— Відчепися! — я махнула рукою, випускаючи відразу з усіх пальців струмені води, які з'єднувалися в один велетенський потік. Таким як ляпнеш — то можна й до дерева полетіти, аби тільки білявчик попався у мій водний капкан!

​Проте йому знову вдалося уникнути мокрої кари. І тут я вже побігла навмання, не розбираючи шляху. Підхопивши пишну спідницю, тільки й цокотіла маленькими підборами. Не знаю, як це виглядало збоку, сподіваюся — не дуже дивно. Хоча що там сподіватися? Ясний хрінчик — далеко від нормального!

​— Ану стій! — владно наказував Фантом.

​«Ага, біжу й...» — я подумки прикусила язика, тому що фактично й справді бігла, однак не в переносному значенні, а в найпрямішому з усіх можливих.

​Переді мною виникло одне з десятків дерев. Я схилила голову, намагаючись уникнути гілочок, що з легкістю могли виколоти очі, і тут трапилася нова біда: демонисько все ж наздогнав мене. Його пальці зімкнулися навколо моєї талії, мов чарівний ланцюг, притягуючи до себе.

​— Живою не дамся! — верещала я, махаючи руками й ногами. — Відпусти!

​— Цить! — гримнув над вухом чоловік. — Нас почують!

​— А мені що до того?! — я не вгавала, вириваючись рвучким карасиком. — Мої умови тобі відомі: відповідаєш на питання, і можливо...

​— Ніяких «можливо»! — демон обірвав мене, так і не дозволивши закінчити. — Чому з тобою так важко? Постійно необхідно повторювати одне й те саме, а ти все одно гнеш свою лінію. Знаєш же, що ризикуєш життям, не виконавши умови договору, але так і рвешся в потойбіччя.

​— Не говори дурниць, — буркнула, трішки принишкнувши. — Нікуди я не рвуся. Лише хочу знати правду. Хіба це така велика проблема?

​Якийсь час він мовчав, але зрештою відповів — досить сухо й стримано:

​— Для мене — проблема.

​— І яке рішення ти пропонуєш? — важко дихаючи, запитала я.

​Ми знову повернулися до того, з чого розпочали.

Демон розвернув мене до себе й притис до дерева. Крізь тонку тканину сукні та пелерини шорстка кора злегка дряпала шкіру на спині.

​— Пригальмуй, принцику, — мої долоні вперлися в його широкі, кам'яні груди.

​— Чому? — питання, в якому було менше сенсу, ніж у всій нашій авантюрі. Фантом все чудово розумів, але знову грав звичну для себе роль.

​— Це глухий кут, — відвертаючи погляд, прошепотіла я, марно намагаючись відштовхнути від себе його міцно збите тіло.

​— Я пошкодую про це, — зненацька мовив князь. — Моє серце... — глибоко вдихнув — воно ожило. І не дивися на мене так, я не хочу цього! Мені не потрібно жодних стосунків, бо... вона не кохає мене.

​— Як це не кохає? — питання саме злетіло з вуст. В мені бриніло щире здивування. — Як таке можливо? Хіба у вас серце оживає не тоді, коли ви зустрічаєте істинну пару? Тобто... — я спробувала пояснити, — ця дівчина, у неї ж теж мають бути почуття до тебе...

​— Рибко... — вперше в інтонації Фантома явно відчувався біль, ніби я натиснула на рану, що лиш недавно загоїлася. — Все набагато складніше, ніж може здатися на перший погляд...

​Він затих, адже нас нахабно перебили.

​— Принцесо Мерідіє, — покликав глибокий чоловічий голос.