26

***Міра***

​— Агов, я з ким розмовляю? — ледве стрималася, щоб не зашипіти дикою кішкою на цього безсоромного князька.

​Але дехто, надто самовпевнений і непробивний, спокійно підхопив зі столу келих, наповнений яскраво-вишневим пуншем, і сьорбав потихеньку, лишень задоволено мружачись.

​— Пані, чи можна запросити вас на танець?

​До нас підійшов чоловік у кремовому смокінгу із напомадженим волоссям, зачесаним назад. Його краватка-метелик, що мала відтінок чорного оксамиту, вдало виділялася на загальному тлі. Я вже відкрила рота, щоб ляпнути щось уїдливе аби відвадити надокучливого кавалера, відтак мене випередили.

​— Дама вже танцює.

​Фантом, як робив це вже багато разів до цього, знову підхопив мене попід лікоть й потягнув до себе. Як він збирався одружити мене з королем, якщо при всіх поводився так зухвало?

​Вибачте, — кавалер-невдаха, виставив перед собою долоні, — не знав, що пані зайнята. Поспішаю відкланятись, — він кивнув і розчинився в натовпі.

​— Ох, не дякуй мені, рибко, — демонисько підморгнув, випускаючи мене з рук.

​Не стримавшись, я гучно пирхнула. На щастя, музика, яку старанно виводили з десяток скрипалів, повністю заглушила моє невдоволення.

​— Пані та панове! — від подальшого з'ясування стосунків відволік глашатай. — Раді вітати вас на щорічному балу нашого вельмишановного правителя, наймудрішого та найсправедливішого короля Карла де Бардо! — старанно виводячи кожне слово, декламував високий сивочолий чоловік у лавандовому сюртуку та бриджах, на шиї якого майоріла білосніжна хустинка.

​Залою пронісся тихий шепіт. Молодиці розхвилювалися, поспіхом поправляючи зачіски та сукні, а кавалери інстинктивно виструнчилися, мов на параді. Я відразу й не помітила, але музика теж стихла, отже, скоро перед нашими очима з'явиться ніхто інший, як правитель Ламантії.

​— Сьогодні воістину важливий день, — продовжував глашатай. — Ні для кого не таємниця, що його величність король перетнув уже третю сотню років. Вік досить поважний, тож вельмишановний Карл Авалійський прийняв рішення обрати на сьогоднішньому балу свою майбутню королеву. Можливо, вона вже стоїть серед нас, посміхаючись і з нетерпінням очікуючи на те, щоб подарувати свій перший кніксен найшанованішому мужу Ламантії.

​Від цих приторних промов мене почало нудити в прямому сенсі — ніби я й справді переїла солодощів.

​— Посміхнись, — Фантом штрикнув мене в бік. — Люди дивляться, а ти виглядаєш так, мов з'їла шматок л...

​— І хто тебе вчив манерам? — злісно прошепотіла я, не дозволивши князю закінчити.

​— Напевно, той самий, хто й тебе, — уїдливо відповів він.

​— Можливо, якби я знала більше, то не поводилася б так.

— ​Ну звісно, — судячи з вигляду демона можна було сказати, що він із радістю зараз сплеснув би в долоні. Єдине, що його стримувало, — велика кількість глядачів і важливість цього триклятого балу.

​— Якби, рибко, ти знала більше, то я б навряд чи тебе знайшов.

​І знову титул найтаємничішого чоловіка у світі перейшов до князя розбитих сердець. Ось хто вмів тримати інтригу до самісінького кінця!

​— Просто скажи, — зашепотіла я до білявчика. — Карлу відомо про те, що він обере саме мене з-поміж решти?

​— Зовсім скоро ми про це дізнаємось.

​Чергова відповідь, що залишала ще більше питань, аніж було до цього. Ну що за чоловік, як із ним боротися?!

​— Зустрічайте! Карл де Бардо! — прогуркотіли сотні голосів.

​Що тут почалося! Справжнісінька вакханалія звуків і барв. Зі стелі полетіли різноколірні конфеті, гримнули фанфари, а залу наповнили яскраві спалахи, схожі на салюти. Магія в чистому вигляді, але ж яка захоплива!

​— Вітаю вас, любі гості, — крізь чарівний туман виступила постать.