25

***Міра***

​Мене приперли до стінки, отже, довелося розповісти Фантому всю правду про зустріч із незнайомцем. Найбільше уваги я приділила тому, що чоловік приховував обличчя за каптуром, тож розгледіти його мені не вдалося.

​Демон лише гмикнув — мовляв, іншого й не очікував.

​Дослухавши моє одкровення до кінця, чоловік кивнув. І все. Жодних коментарів чи бодай крихти подяки за відвертість я не почула. Єдине, на що спромігся цей білявчик, — це вказати на розкиданий одяг і залишити мене наодинці.

​Ну, хоча б не витріщався, поки я перевдягалася.

​Як виявилося, Фантом дарма часу не гаяв: він знайшов нам карету, що було вельми доречно, оскільки без неї ми б не справили гарного враження на балу. І річ тут не в хизуванні матеріальними статками чи можливостями — може, трішки, але не повною мірою. Справа в демонстрації свого статусу. Якщо ти хочеш, щоб тебе запам'ятали з найкращого боку, маєш постаратися від самого початку. Всюди є очі. Вони бачать і підмічають найменші деталі, які потім із радістю обговорять з іншими любителями поплескати язиками. Така вже правда світу.

​Коли ми приїхали до палацу, Фантом галантно протягнув мне руку, відчинивши дверцята карети. Я відповіла на його жест, слухняно простягнувши йому свою долоню.

​І тільки зараз до мене дійшло, що ми не обговорили дещо дуже важливе — те, ким ми були одне для одного. Правду я знала, але ж іншим гостям такого не можна розповідати!

​— Гей, — я сіпнула чоловіка за лікоть. — А як ми назвемося? Тобто маю на увазі... я — принцеса Мерідія, а ти... — На язиці закрутилися слова «противний демоняка, що примушує до заміжжя, посилаючись на договір». Однак уголос я закінчила інакше: — Хто ти мені?

​Демон різко зупинився.

​— Умієш ти підібрати правильний момент, — мовив із відчутним сарказмом.

​Ми якраз підходили до двостулкових аркових дверей, крізь які просочувалися панянки в яскравих сукнях усіх кольорів веселки та ошатно вбрані кавалери.

​— Я твій кузен, — швидко зашепотів Фантом у мене над вухом. — Дальня рідня з боку матері. Ім'я — Фабіо.

​Наблизившись до розпорядника з велетенським списком, мій супутник приязно кивнув на знак привітання.

​— Фабіо де Ла'Круз із кузиною, — коротко представився він, навіть не назвавши мого імені. І це було трохи дивно.

​— Проходьте, — зрештою відповів розпорядник, пробігши очима по списку.

​Всередині мене підняло голову дивне передчуття. Легка тривога оповила тіло, змусивши його затремтіти.

​— Тобі холодно? — ледве ми опинилися в бальній залі, над вухом пролунав голос Фантома.

​Від яскравого блиску вогняних куль, що, ширяючи понад стелею, освітлювали залу, я примружила очі. Кілька секунд пішло на те, щоб звикнути до сліпучого світла.

​— Чому ти не назвав моє ім'я? — проігнорувавши питання демона, я наблизилася до столика з пуншем та закусками, серед яких помітила тарталетки, брускети, шматочки м'яса та риби, десятки видів сиру та ще купу всіляких смаколиків.

​Фантом не відставав від мене ні на крок.

​— Ніхто не знає про твою появу на балу, — в голосі князя лунала звична байдужість.

​— Як це?! — занадто голосно вигукнула я, привертаючи зайву увагу. За мить додала, але вже тихіше: — А як же той незнайомець? Він сказав про те, що до короля прибуде його наречена. Він знав мене, знав моє ім'я!

​— Ось і мені цікаво, — між брів Фантома залягла глибока зморшка.

​— А чому ти не сказав мені раніше? Навіщо тримав у таємниці аж до нашої появи тут?

​У мене це просто не вкладалося в голові. Нахабний князь вкотре довів, що не вартує довіри. Дізнавшись, що в мені впізнали наречену короля, він і не подумав поділитися зі мною тим, що про мій статус ніхто не мав знати аж до самісінького весілля. Сподіваюся, бодай Карлу відома ця інформація...