24

***Міра***

​Повертаючись до апартаментів, я судомно розмірковувала над тим, чи варто розповідати Фантому про розмову з незнайомцем. З одного боку, можна було поділитися, адже нічого поганого не трапилося. Але з іншого — навіщо ця відвертість? Демон навряд чи її оцінить. Та й сам він не дуже чесний зі мною: примушує вийти заміж за Карла, але не розповідає, який саме артефакт йому потрібен.

​Думала-гадала, а в результаті вирішила змовчати.

​Між іншим, тиша панувала і в номері. Переступивши поріг, я помітила демона біля вікна. Склавши руки за спиною й вирівнявши плечі, він спостерігав за тим, що відбувалося на вулиці. Своєю незворушністю нагадував статую, витесану з каменю. Якби не те, що його груди повільно підіймалися в такт кожному вдиху, я б подумала, що переді мною майстерно виконана фігура.

​— Уже сутеніє, — не обертаючись, кинув Фантом. — Скоро розпочнеться бал, і тобі необхідно переодягнутися.

​Ні, питання «як ти?» чи «все добре?» не послідувало. Лише холодна констатація і легка нотка звинувачення в голосі. Демона цікавило тільки те, що я змарнувала цілий день на свою прогулянку. Ну і хрінчик із ним. Не велике цабе.

​Я закрокувала до столика, на якому притягувала погляд коробка з великим рожевим бантом. Саме в ній зберігалося моє вбрання.

​Чоловік різко обернувся й увіп'явся в мене поглядом.

​— Я відчуваю на тобі чужу енергію, — злісно прохрипів він, все ще тримаючи руки в замку за спиною. — Не підкажеш, із ким ти зустрічалася?

​Інтонація Фантома мені зовсім не сподобалася: у ній явно відчувалася претензія. Демон навіть не намагався приховувати її, що було досить дивно для його холодної натури.

​— Ти мене дивуєш, — я закотила очі, знімаючи кришку з коробки. — Ми перебуваємо в столиці Ламантії, в самісінькому її серці, хіба ж мало народу сновигає вулицями?

​Неважливо, що там відчув князь, — виправдовуватися я не збиралася. Навіть подумки похвалила себе за те, що вирішила нічого не розповідати білявчику.

​Однак не встигла я дістати сукню, як переді мною матеріалізувалася постать Фантома. Без жодної обережності він вирвав з моїх рук коробку й недбало відкинув на підлогу. Вона тихо покотилася до вікна, вивертаючи назовні весь свій вміст. Сукня та пелерина м'яко ковзнули по твердій поверхні, а туфельки гучно зацокотіли.

​— Ти що собі дозволяєш?! — злісно гримнувши на князя, я різонула його гострим поглядом. — Як це все розуміти?

​— Я не дозволю тобі стати на заваді моєму плану, — блакитні очі хижо зблиснули. — Якщо ти плетеш інтриги за моєю спиною — добра від мене не чекай.

​— По-перше, — я штовхнула чоловіка в груди, — тримай дистанцію! А по-друге, — моя голова сіпнулася вгору, — ти не маєш жодного права так зі мною розмовляти й звинувачувати без жодних на те причин. Перш ніж кидати обвинувачення, необхідно надати докази, яких у тебе, принцику, — я пальцем штрикнула його в плече, — немає!

​— Я довіряю своїм відчуттям, бо вони, на відміну від усіх живих істот, не вміють брехати, — схилившись до мого обличчя, прошипів демон. — А зараз я відчуваю на тобі чужу магію. Тому повторю питання: з ким ти зустрічалася?

​— Магію? — повторила я, швидко закліпавши очима. — Ти хочеш сказати, що на мене наклали закляття? Чи це прокляття?

​— Для того щоб розібратися в цьому, мені необхідно зрозуміти, з ким ти розмовляла, — вперто повторив князь. — Але зараз у нас немає на це часу. Сьогодні вечір балу, і ти, — чоловік смикнув мене за лікоть, притягнувши ближче до себе, — повинна на ньому з'явитися. Чарівна, вродлива й зваблива.

​От тобі й маєш. Хотіла зберегти розмову з незнайомцем у таємниці, але, певно, змушена поділитися правдою з Фантомом.