23

***Міра***

​Напевно, дивно було таке питати, але я все ж поцікавилася, інстинктивно роблячи крок до незнайомця:

​— Ми знайомі?

​Слова випурхнули з рота дикими птахами. І тільки тоді я докумекала, що аж ніяк не могла знати чоловіка в каптурі. Хіба що він один із членів ордену спротиву. Але ж ми з Лі та Фатумом успішно знищили його кілька місяців тому. Невже лишився ще один пацючок?

​— Ні, — тканина каптура захиталася в такт руху голови. — Але мені здається, що я знаю, хто ви.

​Від того, наскільки таємниче пролунали слова чоловіка, мене охопило хвилею цікавості. Немов цунамі, що поглинуло берег, не лишаючи жодного недоторканого місця. Я зробила іще один крок назустріч таємничому інкогніто.

​— Це через моє волосся? — єдине припущення, на яке я нині спромоглася.

​Чоловік мовчав. Лише віддалений гамір людського гомону та мелодійне дзюрчання води заповнювали тишу.

​— Можливо, — зрештою відповів він. — Я чув, що до короля приїде його наречена — незрівнянної вроди дівчина з волоссям, яке нагадує морські хвилі.

​— І ви вирішили, що це я? — питання вирвалося саме, ніби тільки й чекало на те, щоб ожити, трансформувавшись у слова.

​— Звісно. — Плечі чоловіка плавно піднялися, а потім опустилися. — Ваші очі відтінку мрійливих аквамаринів укупі з білосніжним личком та природним магнетизмом не залишили мені жодних сумнівів.

​— Отже, все-таки волосся, — прошепотіла я.

​— Воно також, — незнайомець почув мене, хоча я й намагалася говорити тихо.

​Розмова була напрочуд дивною: вона нікуди не вела і водночас мала якесь приховане значення. У те, що цей чоловік підійшов до мене випадково, я не вірила — таких збігів не буває. Погоджуся, існувала крихітна ймовірність, що я помилилася. Але це все одно що один відсоток зі ста. Надто малоймовірно.

​— Піду я, — повідомила, старанно приховуючи збентеження в голосі.

​— А ви щось чули про вашого нареченого?

​Пролунало питання, що змусило мене залишитися на місці, продовжуючи розмову, яку мені хотілося завершити чи не найшвидше.

​— Тільки те, що він справедливий і мудрий правитель, — збрехала я, бо це перше, що спало на думку.

​Ну не буду ж я розповідати першому зустрічному правду про свій договір із Фантомом! Між іншим, за допомогою якого мене вправно шантажують, примушуючи до весілля. Була б моя воля — тікала б так, що тільки п'яти миготіли. Лопотіла б швидше за голодну качечку! Але ж демонисько знайде мене і все одно притягне сюди. Та й про наслідки не варто забувати. Недарма Фатум говорив, що ті, хто нехтують виконанням своїх зобов'язань згідно з договором, довго не живуть. А мені б ой як не хотілося «квакнути» найближчим часом.

​Тихий і, варто зазначити, досить приємний сміх повернув мене до реальності.

​— Так усі кажуть. — Постать у каптурі наблизилася. Тепер нас розділяла відстань в один крок. — А який він як особистість? Що любить? Чи вміє товаришувати? Наскільки щирий? — Один за одним полетіли питання. — Мерідіє...

​Почувши власне ім'я, я завмерла. Хоча не мала б дивуватися, адже чоловік навпроти не приховував, що впізнав мене.

​— Вибачте, але мені справді час, — почала белькотіти. — Стільки справ перед балом, а я тут забалакалася з вами...

​— Мерідіє, — дещо голосніше покликав незнайомець, поклавши руку мені на лікоть. — Ви точно сподобаєтеся Карлу, але маєте розуміти: якщо ошукаєте його — назад вороття не буде. Наскільки він справедливий, настільки ж може бути й жорстоким.

​— Що?..

​— Радий був познайомитися з вами, принцесо, — чоловік кивнув на знак прощання і, різко розвернувшись, закрокував геть.

​А я залишилася на місці — вражена розмовою і безсила навіть поворухнутися.