21

***Міра***

​— Що робитиму? — округливши очі, перепитала так, мов відповідь була й без того очевидною. — Ляпну по нахабній мордяці, щоб грабельки свої не протягував куди не просять.

​Фантом точно оцінив сказане мною. Я помітила в його очах задоволений блиск. Та демон квапливо приховав його, змінивши на звичний холод. Тепер у його погляді знову панувала крига.

​— Неправильно, — похитав він головою, підводячись зі стільця.

​Жестом він наказав мені зробити те саме.

​Закотивши очі, я заскрипіла зубами, виконуючи черговий безглуздий наказ.

​— Уяви, що я — це Карл. — Наблизившись, князь навис наді мною, мов велетенський баобаб над маленькою комахою. — Принцесо, ви...

​— Кхг... — стримувати сміх було важко, тож довелося затулити рота долонею.

​— Гей! — брови Фантома зійшлися на переніссі.

​— Ну який із тебе правитель? — пальцем я грайливо клацнула демона по кінчику носа.

​Ох і потемніли його очі. Куди й подівся весь лазурит, зафарбувавши зіниці в колір пітьми.

​Перехопивши моє зап'ястя, Фантом притягнув його до свого обличчя. Я й заперечити не встигла, як його губи ковзнули по шкірі, обпікаючи її не гірше за вогонь.

​— Принцесо, я втратив голову від вашої вроди. Не маю сил опиратися почуттям, які полонили мене у свої солодкі тенета. — Ще один легкий поцілунок ліг метеликом між великим і вказівним пальцями. — Прошу, Мерідіє, дозвольте спробувати ваші вуста на смак. Інакше мені не буде спокою.

​Демон підняв на мене очі, все ще тримаючи мою долоню біля своїх губ.

​Мимоволі я потягнулася до обличчя князя. Він виглядав таким щирим. Нині чоловік притягував до себе, мов магніт — спокусливий і звабливий.

​Між нашими вустами залишалося лиш кілька сантиметрів. Здавалося, поцілунок неминучий. Втім, я помилилася.

​— Це нікуди не годиться! — гарячі пальці розтислися, звільняючи моє зап'ястя зі свого полону. — Як ти могла так легко здатися?

​Святі крабики! Це ж була ще одна перевірка, до того ж щедро приправлена магією князя розбитих сердець. Він не зваблював мене й точно не жадав поцілунку, а лишень уміло грав свою роль.

​Яка ж я дурепа! Стало соромно й образливо. А ще я зрозуміла: якщо не зможу нічого вигадати, то цей демонисько буде потішатися наді мною. Ні, так не піде.

​Ідея з'явилася в моїй голівоньці так раптово, що я ледве стрималася, щоб не підскочити. На щастя, витримка не підвела.

​— Фантоме, — вкрадливо зашепотіла я, схилившись до його вуха. Ніби навмисно торкнулася губами шиї, залоскотавши подихом шкіру. — Ти граєш нечесно, навіть не усвідомлюючи, як дієш на мене... — затихла, лагідно дряпнувши зубами мочку. — Поцілунок — єдине, про що я мрію, коли твої руки лягають на мою талію. Але... — видихнула, — мої вуста цілуватимуть іншого, не тебе. Я — не твоя й ніколи тобі не належатиму.

​— Справді?! — загарчав демон, повертаючи моє обличчя до свого.

​А далі все відбулося настільки швидко, що при всьому моєму бажанні я б не встигла нічого вдіяти.

​Тримаючи пальцями за підборіддя, Фантом поклав іншу руку мені на потилицю й рвучко смикнув, притягнувши до себе. Його губи безжально вп'ялися в мої. Без фальші чи гри. По-справжньому.

​Він цілував мене спрагло. Палив вуста голодним поцілунком, що не мав нічого спільного з етикетом, манерами чи будь-чим іншим. Немов хижак, який зірвався з ланцюга.

​— НІ! — зненацька відірвавшись від мене, Фантом загарчав ще лютіше, ніж хвилину тому. — ЦЬОГО НЕ БУДЕ!