20

***Міра***

​Коли повернувся князь розбитих сердець, мені не відомо. Мабуть, пізньої ночі. Ну і хрінчик із ним.

​Мене більше обурило його нахабство.

​Ледь у вікно пробився перший промінчик золотистого сяйва, я відчула, як хтось турсає мене за плече. І геть не лагідно, а так, ніби я заснула в чужому будинку, а нині повернувся господар. До того ж злий, мов п'ятірко чортенят.

​— Ммм... — простогнала, тручи очі пучками пальців. — Іще кілька хвилиночок, — заскиглила, сподіваючись на милість.

​— Хутко прокидайся, інакше вмию крижаною водою.

​Над вухом пролунала погроза, яка не надто й вразила мене. Просто дехто, певно, забув, що я водяниця — володарка водної стихії. І для мене ця освіжаюча блакить — мов лебединий пух для цього вражаючої краси птаха.

​Позаяк наполегливість Фантома досягла мети, спершу розплющилося одне око, а за ним естафету перейняло й інше.

​— Ох і настирний демоняка, — пролопотіла я язиком, що злегка заплітався після сну.

​— Мені це теж не дуже до вподоби, але твої манери останнім часом залишають бажати кращого, тож нам необхідно освіжити їх.

​Глипнувши на білявчика з недовірою, я спробувала заховатися під подушкою — накрила нею голову, не бажаючи коритися цим нахабним обставинам. Проте князь продемонстрував неабияку силу: вирвав подушку з моїх пальчиків і запустив її в дальній кут нашого номера.

​Тієї ж миті над вухом пролунало тихе, але вперте:

​— Вставай.

​Засопівши незадоволеним їжачком, я сіла на ліжку. Заледве стримувала позіхання, що так і рвалися на волю, примушуючи широко відкривати рот.

​— Отже, наш план дій, — врешті-решт відпускаючи моє плече, Фантом склав руки на грудях і навіть відступив на півкроку. — Зараз ти швидко снідаєш, потім покажеш мені, як збираєшся розмовляти з Карлом. Маю на увазі манери, — пояснив він, вигнувши брову. — І якщо мене задовольнить те, що я побачу, в тебе буде вільний час аж до самісінького балу.

​Із виразу обличчя князька можна було зробити висновок, що він вважав себе генієм.

​— Нагадай мені ще раз, чому я маю тобі щось доводити? — пародіюючи його інтонацію, запитала я. — Ти ж наче говорив, ніби наше з Карлом весілля через два тижні, отже, все уже домовлено. Хіба ні?

​— Принаймні з пам'яттю в тебе все добре, — уїдливо відповів демон. — Але ти ж не зовсім дурненька й розумієш: домовленість домовленістю, та якщо ти виглядатимеш як принцеса, а поводитимешся мов розбійниця з великої дороги, то мій план піде коту під хвіст.

​— Ага, — кивнула я. — Чудово пам'ятаю, яка ти нав'язлива падлинка, — пожамкавши вустами, додала я, навмисно проігнорувавши наступну репліку князя розбитих сердець.

​Змагатися у вправності язиків можна було довго, втім, я вирішила бути розумнішою і скоритися обставинам. Принаймні першому пункту, де зазначався сніданок — якщо чесно, дуже хотілося їсти, мабуть, через хвилювання.

​Цього разу на мене чекали омлет та тости із запашним сиром, щедро нашпигованим травами. І, звісно, не обійшлося без ароматного чаю — ох, усе, як я люблю.

На диво, Фантом розділив зі мною сніданок, хоча їв без апетиту, ніби змушував себе.

​Швидко розібравшись зі смакотою, ми перейшли до другого пункту. І, звісно, тут на мене чекали «веселощі» — князьок вирішив прискіпливо перевірити мої знання. Але чомусь його перше питання знову стосувалося поцілунку. Це в нього пунктик такий, чи просто я чогось не розумію?

​— Гей, рибко, ти плануєш відповідати? — у блакитних очах заблищала цікавість. — Що ти робитимеш, якщо Карл захоче поцілувати тебе сьогодні?