18

***Фантом***

​Ідея з договором від самого початку була не найкращою, я це чудово розумів, але не міг відмовити собі в спокусі примусити принцесу Мерідію вийти за Карла.

​Мені було відомо значно більше, ніж вона гадала. Я знав, наскільки розбещеною була ця дівчина, коли навколо неї крутилися десятки слуг. А скільком кавалерам відмовила примхлива дама? Вона думала, ніби весь світ має впасти до її ніг, а тепер змушена виконувати чужі накази. За все необхідно платити: кожен наш вчинок у минулому матиме ціну в майбутньому. Ніколи не можна про це забувати.

​Втім, у Мерідії була вагома причина. Її пам'ять зіграла з нею злий жарт, і тепер вона не пам'ятає найголовнішого — того, про що достеменно відомо мені. Ділитися цими знаннями я не збирався і навряд чи колись зміню свою думку.

​Однак, певно, я схибив, пішовши за артефактом разом із водяницею. Міг послати будь-кого зі своїх прислужників чи, на крайній випадок, вдатися до чар. Договір стримував Міру, вона б однаково не уникнула відповідальності, а я міг би керувати нею на відстані. Саме так, до речі, радила мені мати — одна з трьох Богинь, та, що плете золоті пута кохання.

​Але до біса все це. Я буду тим, ким звик, — лукавим князем розбитих сердець.

​— Ану відпусти мене! — пищала в моїх руках дівчина. Така тепла і справжня, без звичного холоду, який вона дарувала в минулому усім, хто її знав.

​— На підлогу? — не приховуючи посмішки, поцікавився я.

​Як же мені подобалося, коли Мерідія супила свого маленького носика! Вона така кумедна у гніві й певною мірою приваблива. Ці м'які, витончені риси її білосніжного личка, блакитні, мов пухнасті літні хмари, очі, легкий рум'янець на щоках, шовковисте волосся, що нагадувало величний водоспад, тонкий стан і плавність ліній стрункого тіла... Усе в цій принцесі притягувало погляд. І навіть те, що я вирвав кляте серце з грудей, не завжди допомагало перемикнути увагу на щось буденне. Іноді я ловив себе на думці, що зі мною точно щось не так.

​Як демон, чиє серце не билося в грудях, я б не мав звертати уваги на вроду Мерідії чи будь-якої іншої дівчини. Але з цією водяницею дане правило чомусь дало збій. Сподіваюся, усе через те, що я не звичайний демон, а все ж син могутньої Богині.

​Та й мій титул не взявся з неба. Це те, чим я був: умів гратися з коханням, закохувати й причаровувати або ж, навпаки, виривати кляте почуття, дозволяючи нещасним закоханим вдихнути на повні груди.

​— Припини на мене дивитися так, ніби я твоя власність, — невдоволено просопіла Мерідія, все ще перебуваючи в моїх руках.

​— А хіба це не так? — брова неконтрольовано сіпнулася вгору. — Поки ти не виконаєш умови договору, ти, рибко, — моя власність.

​— Ох, як ти дістав мене зі своїм договором! Я вже мільярд разів пожалкувала, що зробила це, що підписала його, — забубоніла принцеса.

​Я мимоволі опустив погляд на її припухлі рожеві вуста. На нижній губі блищала маленька краплинка — вона з'явилася після того, як дівчина закусила її. Водяниця завжди так робила, коли хвилювалася. Мабуть, думала, що це непомітно, але я все бачив, підмічав те, на що решта ніколи б не звернула уваги.

​— Тоді просто заплющуй свої оченята й спи, — наблизившись до її обличчя, стиха промовив я, відчуваючи аромат водяних лілій. Свіжий, яскравий, чарівливий...

​— Ні! — дівчина почала вириватися. — Нізащо! Або ти йдеш на підлогу, або я йду геть! — знову повторила вона свою погрозу.

​— І як ти це зробиш? — не тямлячи, що роблю, я притис її струнке тіло до ліжка своєю вагою.

​Дурень! Який же я дурень! Мені знову хотілося поцілувати її, попри всі заборони й можливі наслідки.