17

***Міра***

​Втамувавши голод, я відставила ще теплу від чаю чашку й упевнено закрокувала до ліжка. І геть неважливо, що на ньому розвалився сам князь розбитих сердець — потрібно вміти бути чоловіком!

​— Погралися й годі, — струснувши демона за плече, сказала я.

​— Ти про що? — він закліпав очима, мов і справді нічого не розумів. Ох і хитрий!

​Мій погляд перемістився з обличчя білявчика на м'яку перину. Більш ніж красномовний натяк, який при всьому бажанні неможливо не розпізнати.

​— Взагалі-то, — почав Фантом, — я не жартував, коли казав, що спатиму на ліжку. — Чоловік поплескав долонею місце поруч із собою. — Тож або лягай тут, або ласкаво прошу на підлогу. — Ще й підморгнув! І хіба ж він не падлюка після цього?

​Підібгавши вуста, я почала натхненно кусати губу. Завжди так робила, коли нервувала, а зараз була саме така ситуація: князь вкотре випробовував мої нерви на міцність.

​— Тобі не здається, що це занадто? — їдко поцікавилася я.

​— Рибко, маєш що сказати — говори, будь ласка, прямо. Я втомився і не хочу розгадувати твої ребуси.

​Всередині мене зануртувало роздратування. Мов чарівний трунок, воно розлилося тілом, заповнюючи собою кожну клітинку. Сплеснувши в долоні, я зиркнула на демона, як на диво дивне.

​— Якщо дехто не зрозумів, пояснюю, — мої очі вп'ялися в привабливе обличчя Фантома. — Ми з тобою, — мій палець по черзі вказав на мене, а потім на демоняку, — не одружені й не можемо спати разом на одному ліжку. Це суперечить усім правилам!

​— А-а-а... — байдуже протягнув він. — Тоді лягай на підлогу. Бачиш, рибко, все легко вирішується. — Останнє він сказав так, ніби щойно зробив найбільше відкриття у своєму житті.

​Після цих слів князь знову розлігся на ліжку, ще й відвернувся від мене, усім своїм виглядом показуючи, що розмову завершено.

​Цей чоловік дивував мене чимраз більше. Однієї миті здавалося, що Фантом не такий вже й поганий — усе ж організував вечерю та й хлопчику заплатив... Але це! Ох, я просто не мала слів. А для мене це рідкість, я ж бо саме та водяниця, яка ніколи не скаржилася на відсутність гострих словечок.

​— Слухай сюди! — смикнувши чоловіка за плече, я змусила його обернутися. — Або ти поступаєшся мені ліжком, або я йду звідси просто зараз. І мене геть не хвилюють можливі наслідки. Навіть якщо через хвилину «квакну» тут на порозі — все одно рішення не зміню. Затямив чи повторити?

​Говорила я з усією грізністю, на яку була здатна. Та й зсунуті на переніссі брови й гнівна маска на обличчі мали б вразити князька. Втім, ключове тут — «мали б»...

​— Ти зробиш так, як я накажу, — тихо, але збіса владно промовив демон.

​Не даючи мені оговтатися від почутого, він обхопив руками мою талію й потягнув до себе на ліжко.

​Я не те щоб цього не очікувала — я була вражена до глибини душі, тому й не встигла навіть обміркувати план дій на такий випадок.

​— Ти божевільний! — випалила в нахабне обличчя, на якому розцвіла хижа посмішка.

​— Все правильно, рибко. Тому тобі й потрібен Карл — милий, спокійний і тримає в руках владу.

​Його слова різали, мов гострі уламки. Наче Фантом навмисно все це говорив, бажаючи зачепити мене за живе.

​Та це неможливо! Я не така, мені не потрібен чоловік тільки тому, що він милий і має владу. Моя душа потребувала зовсім іншого, але розповідати про це демону я не збиралася, тому вперто мовчала.

​— Нічого не скажеш? — у голосі Фантома забриніли переможні нотки. Князь запитував, але виглядав так, ніби вже знав відповідь, уміло прочитавши її в моїх очах.