3. Час покаже

— Завжди тримайте спину прямо! — голос викладачки, пані Стефи, звучав рівно і спокійно, та в цьому спокої дзвеніла сталь. — Потилиця тягнеться до неба, лопатки зведені до хребта. Живіт втягнутий, сідниці теж. Джураєва, сідниці теж втягни!

Тендітна темноволоса дівчинка років тринадцяти засоромлено опустила очі і спробувала втягнути одночасно і живіт, і сідниці, і при цьому тримати спину рівно. Та в неї це погано виходило. Тіло, що лише почало розквітати, не слухалося команд мозку. Ще вчора Томіріс Джураєва була найкращою вихованкою потоку, а нині тіло, яке ще зовсім недавно так слухняно виконувало усі вправи, не піддавалося. Сніжані навіть було шкода свою подругу по нещастю.

Вона теж якось різко і невпинно подорослішала. Здавалося, ще взимку вона була дитиною, а ось тепер… Тепер тіло, в якому якихось пару місяців тому було так комфортно, стало чужим і незнайомим. Руки і ноги перетворилися на якісь незграбні патики, сідниці і стегна, що ще ніби учора були худорлявими і підтягнутими, більше не поміщалися в вузьку спідницю. А груди… Груди раптом з’явилися, і за кожної спроби випрямити спину нахабно випирали вперед, змушуючи Сніжану червоніти, мов квітка маку. І це ще добре, що ні хлопців, ні чоловіків навколо не було. Бо тоді Сніжана б не уявляла, куди їй ховати очі.

А пані Стефа, між тим, продовжила відчитувати Томіріс.

— Що змінилося, Джураєва? Ти ж вмієш все це! Що не так? Поглянь на інших вихованок. Вони ростуть, вдосконалюються! Вони стануть ідеальними дружинами, тому що демонструють прогрес! А ти, Джураєва? Така досконала зовні, а от начинка… — в голосі викладачки прозвучала відверта зневага і осуд. — Спину рівно!

Томіріс випростала спину, ніби солдатик на плацу, якому віддали наказ “Струнко!” — і тихо застогнала. Сніжана, що стояла зовсім поряд з нею, непомітно скосила очі на подругу. Томіріс була блідою, її ніжна оливкова шкіра аж посіріла, а в кутиках губ залягли скорботні складки. Величезні темні очі дівчинки були сповнені сліз, але вона, все так само тримаючи спину рівно, перевела спокійний гордовитий погляд на пані Стефу. Так, як їх навчали.

— Браво, Джураєва! — викладачка, що ще мить тому аж пашіла роздратуванням, раптом змінила гнів на милість. — Ти пройшла тест! Тепер можеш іти до медсестри.

Томіріс мовчки присіла в глибокому реверансі, ніби перед нею стояла не пані Стефа, викладачка “Академії ідеальних дружин”, а особа королівської крові. Втім, їх  і навчали манерам та етикету, що цілком би дозволив триматися на королівському прийомі з гідністю та за протоколом…

Пані Стефа відпустила Томіріс легким, величним кивком голови. Сніжана постаралася запам'ятати його: підборіддя трішки вгору і вліво, потім вниз і вправо, шия витягнута, погляд униз — і різко вгору, прямо перед собою. Красиво… Дійсно дуже шляхетно та аристократично. Слід потренуватися перед дзеркалом…

— Мої любі панянки! — голос викладачки злетів угору, мов пташка. Вона зверталася одночасно до усіх і до кожної з рівного ряду дівчаток в однакових, попелясто-рожевих костюмах з вузької спідниці, тугого жилету та білосніжної блузи. — Ви щойно стали свідками того, як розум бере гору над тілом. Ви всі стоїте на порозі дорослішання! — пані Стефа велично і граційно пливла перед своїми вихованками, нечутно ступаючи своїми високими елегантними підборами по мармуру підлоги. — Ви всі скоро перенесете зміни, що перебудують ваше тіло. Воно стане жіночним і чуттєвим, досконалим інструментом зваблення і домінування над слабким чоловічим еґо. — вона різко спинилася, повернулася до вихованок, мов модель на подіумі. — Але ці зміни часом бувають болючими. В Джураєвої болючі критичні дні. Але вона не випила ліки. — Пані Стефа солодко посміхнулася. — Аби ви на власні очі побачили, що тримати тіло під контролем можливо силою розуму. Адже часом це може застати нас зненацька. І ми повинні лишатися незворушними і стійкими. За будь яких обставин. Тамувати біль фізичний спокоєм душевним. І тільки тоді ми станемо по справжньому сильними.

Вона поглянула на кожну з вихованок, просто у вічі, своїм поглядом, що промовисто заявляв про її знання, і посміхнулася, ледь помітно вигнувши ідеально нафарбовані губи.

— Урок завершено. — промовила вона, знов опустивши голос до мелодійного дзюрчання. — Розійтися!

Сніжана дочекалася, доки усі її подруги підуть геть. Їй потрібно було поговорити із пані Стефою. Тому вона дивилася в очі викладачці, тим самим поглядом, який та називала “безмовним діалогом”.

В Сніжани вийшло. Пані Стефа підкликала її легеньким приязним нахилом голови до плеча з підбадьорливою посмішкою.

— Ти хотіла щось запитати?

— Так, я… Пані Стефо, мене цікавить, чи дійсно можна позбутися критичних днів? — Сніжана засоромилася, раптово і несподівано. — До мене дійшли чутки, що деякі дівчата з Академії… Вони…

— Коли почала говорити — говори! — суворо відрізала пані Стефа, але потім змінила гнів на милість. — Так, Сніжано, ці чутки правдиві. Є певний відсоток вихованок, які обирають відмовитися від можливості стати матір’ю. Але цей відсоток мізерний, і складають його лише ті дівчата, які пройдуть певні тести, про які ми поговоримо за два роки.

Помітивши цікавість Сніжани, викладачка тихо і мелодійно засміялася:

— Не всі з вас годяться на роль, яка не передбачає материнство, моя люба. Не всі… Дуже мало хто, насправді. Час покаже, хто ти: здобич чи хижак…

 Фелікс

Він рвучко підвівся з ліжка і пішов до свого кабінету. Увімкнув там світло, став на стілець і відчинив найвищі дверцята книжкової шафи. Довго дивився на старі книги, які читав ще в юності. Зараз вони вже були йому нецікаві, здавалися надто наївними. Але викинути їх рука не підіймалася…

Серед книг відшукався записник у синій палітурці. Розгорнув його, провів пальцями по записах, які було не дуже легко розібрати. Чорнило не дуже якісної ручки стало дуже світлим, мабуть, з часом воно вицвіте зовсім, і сторінки стануть порожніми... Йому чомусь стало моторошно від цієї думки.