РОЗДІЛ 28. Ціна щастя

РОЗДІЛ 28. Ціна щастя

На обличчі Крайса заграла мрійлива усмішка. Він прикрив очі. Мабуть, від задоволення. От же меломан! Але Глашу влаштовувало, що він на неї не дивиться. Вона вже встигла пережити всю гаму почуттів від перебування під його поглядом. Особливо, коли він так близько. Збентеження і хвилювання, і ці мурашки. З неї досить. Ось так, із закритими очима, Крайс подобався їй набагато більше. Хоча кого вона обманює? Він подобався їй завжди. Коли хмурився і повчав за витівки, коли посміхався цією своєю відкритою усмішкою, коли збирався обхитрити і в очах спалахували лукаві іскорки. І зараз, коли сидів поруч, заплющивши очі від задоволення, а Глафіра ловила себе на думці, що згодна заспівати навіть не один, а два куплета, і приспіви, якщо вже цьому пройдисвіту-меломану так подобається земна музика.

Взагалі-то, своє ставлення до Крайса Глаша збиралася обміркувати як-небудь потім, на свіжу голову, в філософській тиші, коли самого хромейстера поруч не буде, але вийшло це саме зараз. Причому, як щось мимовільне, без найменшого на те бажання Глафіри. Ситуація, дурніше не придумаєш. Глаша сидить на дивані, в королівстві Дарліт, співає Океан Ельзи, дивиться на хлопця, місцевого масовика-витівника, і розуміє, що він подобається їй до мурашок.

Ні, ні і ще раз ні! Такі думки треба категорично гнати геть. Ні до чого хорошого вони не призведуть. Глафірі за кілька тижнів додому повертатися, до звичного життя. Прив'язатися до когось і вже тим більше серйозно захопитися — дурість неймовірна. Зайві негативні емоції при розставанні.

Ніякого продовження Глаша співати не стала. І навіть змогла змусити себе не дивитися, яке німе прохання спалахнуло в очах Крайса, варто було закінчити музичну виставу. Зусиллям волі переключилася на інші думки — про Зурім і про те, як їй допомогти. Адже прийшла до хромейстера саме за цим. Перший крок у справі забезпечення подруги щастям вже зроблений, але цього мало. Те, що Бріус-Сильвій на даний момент виявився не одруженим — чудово. Але тепер треба зрозуміти, як зробити так, щоб його дружиною стала Зурім.

Поки Крайс перебуває в прекрасному настрої після прослуховування своєї улюбленої пісні, потрібно витягнути з нього ще трохи інформації.

— А якщо одній з дівчат-претенденток сподобається Сильвій і, припустимо, і Сільвію сподобається ця дівчина, вона зможе залишитися в Дарліті? — запитала Глаша в лоб.

Різка зміна теми вивела Крайса з приємного трансу. Посмішка якось посмутніла. Але уникати питання він не став:

— Боюся, що ні. ООС дала дозвіл залишити в Дарліті тільки одну дівчину — обраницю принца Ендрю.

Глаша знала відповідь. Про цю ООС і її безглузду міграційну політику Крайс розповідав ще минулого разу. Але все ж дуже сподівалася на якусь лазівку в законах.

— І що, немає зовсім-зовсім ніякої можливості?

— Навіщо вам? — здивувався наполегливості Глафіри Крайс. — Вам сподобався Сильвій, і ви хочете залишитися?

— От іще, — фиркнула Глаша. — Мрію про одне — скоріше повернутися додому.

— Так, звісно, — із сумною іронією сказав Крайс, — як же я забув. Саме тому з таким завзяттям намагаєтеся всі конкурси провалити. Отже, інформація для Зурім?

— Це чисто теоретичне питання.

— Чисто теоретичне ... — посміхнувся хромейстер. Подумав трохи, потім відповів: — Бачу тільки один варіант. Якщо принц Ендрю не вибере жодної претендентки, то ООС може дозволити залишитися комусь із дівчат, якщо на те будуть вагомі причини.

— А закоханість у Сильвія — вагома причина?

— Боюся, що ні.

От дідько! Завдання сильно ускладнилося. І справа навіть не в тому, що ООС може вважати закоханість недостатньою підставою для дозволу залишитися. Справа в тому, що навряд чи принцу Ендрю не сподобається жодна з дівчат. Наскільки Глаша встигла помітити, той уже почав проявляти симпатію до Кіпріс. Воно і зрозуміло — обидва такі заумні. Та й інші дівчата отримували час від часу схвальні кивки від очкарика. Цілком очевидно, що він не збирається залишатися холостяком.

Тепер навіть до кінця не ясно, якої тактики дотримуватися Зурім. Намагатися провалити всі конкурси, щоб вибір Ендрю припав на когось іншого, а значить, відправитися додому — не вихід. Але і намагатися вигравати конкурси, щоб Ендрю вибрав її — теж не варіант.

Глафіра вийшла від Крайса розгублена. Ситуація видавалася патовою. Проте Глаша не з тих, хто ось так просто здається. У неї залишалася тверда впевненість, що якесь рішення повинно знайтися.

Коли Глафіра дійшла до перехрестя і звернула в своє крило, боковим зором помітила, що хтось прослизнув в декількох метрах від неї і попрямував у бік апартаментів Крайса. Цікавість змусила повернутися і крадькома підгледіти, хто ж це зібрався навідатися до хромейстера.

Глаша тінню шмигнула за колону. Зі свого укриття їй добре було видно, як до дверей Крайса підходить Сапфіра. Це ж треба — знову вона! Щось мулатка зачастила до хромейстера. Це не сподобалося Глаші. Категорично не сподобалося. Що любительці змій потрібно? Мабуть, вивідує якусь інформацію. Адже не поговорити ж по-дружньому вона ходить. Хоча хто цю Сапфіру знає? Може, і просто поговорити. Запала на Крайса, от і бігає до нього кожні п'ять хвилин.

Глаша змусила себе вийти з-за колони і попрямувала до себе. Їй до пригод мулатки в апартаментах хромейстера не повинно бути ніякого діла.

Коли за Глафірою зачинилися двері, Крайс перемістився з диванчика за письмовий стіл. Але працювати з документами не міг — у голову лізли думки, яким сам дивувався. Перша і найбільш безглузда: повернути Глашу під яким-небудь приводом, щоб ще про що-небудь із нею поговорити. Або не говорити — нехай би просто сиділа ось тут, на дивані, щоб він міг дивитися на неї: як вона посміхається, або, навпаки, хмуриться, як іде в атаку, коли справа стосується подруги. Ух, як спалахують її очі в такі моменти! Яке ж це задоволення — дражнити її, пірнаючи в цей палаючий погляд.