РОЗДІЛ 20. Нові шпигунські пригоди

РОЗДІЛ 20. Нові шпигунські пригоди

Після не зовсім вдалих шпигунських пригод Глафіра і Зурім вирушили назад до палацу. Перші ж кілька кроків виявили несподівану проблему — наступати на праву ногу Глаші було боляче — мабуть, розтягла м'яз при падінні. Через це хода втратила граціозність, а якщо говорити точніше, Глафірі доводилося помітно кульгати. Зурім постраждала менше, у всякому разі, йшла досить рівно, але все одно вигляд у обох дівчат був сильно пошарпаний.

Однак Глаша не збиралася сумувати і всіляко підбадьорювала східну красуню, яка журилася, що за зіпсовану сукню халітеса напевно прочитає довгу лекцію.

— Дурниці, — махнула рукою Глафіра. — Подумаєш, трошки впали і трошки одяг забруднили. Сапфіра он, взагалі, по землі повзала, і нічого. Ми теж можемо сказати, що плазуючою аеробікою займалися.

— Це вона не аеробікою займалася, — перейшовши на шепіт, поділилася здогадкою Зурім. — Це вона чаклувала.

Глаша закотила очі, щоб показати, як ставиться до антинаукових дурниць, але східна красуня продовжила переконано:

— Ти не віриш в чаклунство, бо ти з Землі. Ваш світ раціональний. А в нормальних світах, — на цьому місці Зурім з побоюванням глянула на Глашу і швидко виправилася, — ну, в сенсі, в ірраціональних світах, умінням чаклувати нікого не здивуєш.

Аргумент звучав переконливо, але не змусив повірити в існування магії. Хоча задля справедливості треба було визнати, що земна наука далеко не в усьому поки розібралася. Взяти хоча б подорожі між світами. Чим можна пояснити таку можливість, як не магією?

— Добре. Припустімо, вона чаклувала. Хоча я уявляла собі цей процес якось по-іншому. Ну там, чарівною паличкою помахати або у крайньому випадку зілля яке-небудь приворотне зварити з лапок павука в брудному котлі. Але чого вона домагалася, повзаючи по землі?

— Чаклувати можна по-різному. Це ціла наука. Недарма ж магічні академії існують, — багатозначно відповіла Зурім, потім пошепки додала: — Тут для ритуалу використовувалася змія. З такою магією я ще не стикалася. Схоже, це енергетичний вампіризм.

— Тобто Сапфіра енергією плазуна підживлюється? — усміхнулася Глаша. — Тому її анаконда така повільна? Бідна змійка.

— Краще нехай так. Ми ж кінець ритуалу не бачили, тому все може бути ще гірше ... — Зурім перервалася на півслові. — Глашо, дивись.

Глафіра перевела погляд у напрямку, вказаному східною красунею, і побачила двох вершників, що рухалися назустріч. Білі несмугасті зебри жваво скакали поруч. Наїзників впізнати було нескладно: Бріус і Крайс. У променях призахідного сонця хлопці виглядали шикарно — очей не відвести, чого не скажеш про дівчат.

Зурім почала поспіхом обтрушувати сукню. А сенс? Коричнева пляма на спідниці стала трохи більш блідою, проте збільшилася за площею вдвічі. Глаша подібних безглуздих спроб робити не стала. Лише заправила всередину надірваний клапоть рукава і надала обличчу незалежний вираз.

— Дівчата, щось трапилося? — стривожено запитав Бріус, коли хлопці порівнялися з невезучими шпигунками.

— Нічого не сталося, — незворушно відповіла Глаша. — Займалися плазуючою аеробікою, а зараз повертаємося до палацу.

Глафіра бадьоро продефілювала повз здивованих вершників, тягнучи за собою Зурім, яка трохи шию не звернула, намагаючись не випустити з поля зору Бріуса. Глаша розраховувала, що хлопці переконаються, що все в порядку, та й поїдуть собі туди, куди прямували. Але розрахунок виявився невірним, вершники розвернули зебр і почали супроводжувати дівчат.

— Чому ви кульгаєте? — з підозрою поцікавився Крайс.

— Анітрохи не кульгаю, — переконано відповіла Глафіра, намагаючись йти якомога рівніше.

Їй здавалося, у неї цілком виходить. Хоча, може, зовсім трохи права нога волочиться.

— Ні, кульгаєте, — похитав головою Крайс. — Знову лазили по деревах?

— Ні, не кульгаю, — вперто повторила Глафіра.

— Що трапилося? — м'яко поцікавився Бріус у Зурім, втомившись від малоінформативного діалогу «кульгаєте — не кульгаю».

— Ми просто ненавмисно впали одна на одну, — пояснила східна красуня, червоніючи.

— Трапляється, — посміхнувшись, відповів фітнес-тренер і, обмінявшись поглядами з Крайсом, запропонував: — Давайте ми вас підвеземо до палацу?

Зурім почервоніла ще більше і, опустивши погляд, видихнула:

— Дякую.

Бріус нахилився, підхопив східну красуню за талію і спритно посадив у сідло перед собою. Зебра отримала команду рухатися вперед і весело пострибала в сторону палацу.

Крайс збирався виконати той же маневр, що і Бріус, але Глафіра відсторонилася. Вона була занадто зла на хромейстера, щоб прийняти його допомогу. Навіщо, скажіть на милість, він віддав свій голос в конкурсі танців за неї, якщо прекрасно знав, що метою Глаші був програш?

— Дякую. Надаю перевагу прогулянці, — пояснила вона відмову, гордо піднявши голову.

Крайс змінив тактику. Спішився і прилаштувався йти поруч, ведучи зебру за косичку.

— Добре, пройдуся з вами. Проведу.

І, посміхнувшись, додав:

— Так, про всяк випадок. Думаю, плазуючої аеробіки вам на сьогодні досить.

Глафіра зиркнула несхвально, але одразу ж відвела погляд. Дивитися на усміхнену фізіономію Крайса — значить швидко його пробачити. А прощати пройдисвіта так швидко Глаша не збиралася. Кілька хвилин вони йшли мовчки. Але незабаром Глафіра змирилася, що звільнитися від супроводу Крайса не вийде і вирішила отримати максимальну користь від прогулянки, а саме, дізнатися, як в Дарліті прийнято звертатися до принців, щоб бути у всеозброєнні перед запланованою на завтра операцією з викриття Бріуса.

— Чому в Дарліті до королівських осіб звертаються «Ваша Світлість»? — почала Глаша допит здалеку. — У нас, наприклад, прийнято інше звернення «Ваша Величність».