РОЗДІЛ 19. Прогулянка

РОЗДІЛ 19. Прогулянка

Увечері Глаша витягла Зурім на прогулянку в парк. Вирішила, що свіже повітря східній красуні не завадить. Вона перебувала в синусоїдальному настрої: кожні п'ять хвилин її настрій то піднімався на незбагненну висоту, то опускався до нульової позначки. Причиною злетів, ясна річ, був Бріус, а точніше — спогади про його зацікавлений погляд, що супроводжував виступ Зурім. А причиною сумних думок була хвороба Ядаліни. За вечерею з'ясувалося, що красуня не симулює, а дійсно серйозно захворіла. Барба, округливши очі, розповіла, що у сусідки по кімнаті сильно розболілася голова, а також її мучили нудота і ломота в суглобах. Королівський лікар обстежив хвору і прийняв рішення забрати її в лазарет.

— Я ж казала, двоголова змія провіщає нещастя, — сумно констатувала Зурім.

Вона крокувала поруч з Глафірою, час від часу стурбовано поглядаючи на неї. Глаша ж більше роззиралася навсібіч. Вона ще жодного разу не бувала в цій частині парку. Рослинність тут відрізнялася особливою буйністю. Дерева, хоч і невисокі, проте коряжисті і лапаті. Чагарники зрослися, утворивши складну систему лабіринтів. І вся ця рослинна пишнота покрита пахучими квітами.

— Хвороба Ядаліни і змія жодним чином не пов'язані, — спробувала заспокоїти східну красуню Глафіра. — Звичайний збіг.

— Не вірю я в такі збіги, — похитала головою Зурім, потім трохи пригальмувала і, знизивши гучність голосу, змовницьки промовила: — Знаєш, Глашо, я думаю, треба цю змію у Сапфіри викрасти, доки нещастя не почали сипатися одне за одним.

— Ого! — розсміялася Глафіра. — І це тебе у нас тихонею вважають? Справжня авантюристка.

— Глашо, я серйозно.

— І що ми з цією зміюкою робити будемо?

В голові одразу ж постала картина. Глуха темна ніч. Глаша і Зурім вишикувалися одна за одною і пересуваються крадькома, поклавши на плечі вгодоване двоголове чудовисько. Глафірі, ясна річ, дісталася почесна місія нести подвійну голову, а Зурім — хвіст. Ось тільки питання: куди ця дружна процесія прямує?

— Її треба віднести якомога далі від палацу і випустити. У нас завжди так роблять. Якщо біля будинку знаходять двоголового плазуна, його ловлять і відносять у пустелю.

— А нічого, що у вас змії нічийні, а ця анаконда Сапфірі належить? — закотила очі Глаша.

— Жива істота не може комусь належати, це неправильно.

Мудра філософія. Адже і не посперечаєшся. Якби Глафіра хоча б трохи вірила в те, що двоголовий плазун може приносити нещастя, вона б навіть, мабуть, погодилася на авантюру Зурім, але матеріалістичний погляд на світ заважав сповнитися вірою у забобони.

— Підсумуємо, — з удаваною суворістю видала Глаша. — На кримінал ми підемо тільки якщо зауважимо, що біди почастішали.

І щоб відвернути Зурім від небезпечних думок, поміняла тему розмови на таку, яка гарантовано викличе у східної красуні покращення настрою.

— До речі, я звернула увагу, що номер зі змією сподобався всій чоловічій частині журі, ну, хіба що, окрім Бріуса.

Ім'я фітнес-тренера подіяло саме так, як Глаша і розраховувала. Зурім заусміхалася і мрійливо спрямувала погляд вгору:

— А ти помітила, який він був сьогодні гарний? Йому дуже личить бордовий.

Сказати по правді, Глаша б і не згадала, якого кольору був камзол Бріуса, якби не слова Зурім.

— Так, — вирішила не розчаровувати співрозмовницю. — У бордовому він неперевершений.

— Мені подобається, коли він посміхається, — з побожним придихом продовжила східна красуня. — А коли хмуриться, стає схожим на батька. Помітила?

— Ти про короля?

— Угу. Знаєш, Глашо, сьогодні я остаточно переконалася, що Бріус — це Ендрю. Вони сиділи поруч: батько і син, ну, в сенсі, Бріус і Його Світлість, і тільки сліпий не помітив би схожості.

Глаша відновила в голові картинку: суддівська четвірка в повному складі. Зурім права. Деяка схожість між фітнес-тренером і королем є. Але це не доводить наявність між ними родинного зв’язку. Якщо слідувати логіці Зурім, то можна вирішити — вони всі родичі, тому що щось схоже є в кожному.

— Глашо, я весь час думаю над твоїми словами, як краще звернути на себе увагу Бріуса завтра на зарядці. Спеціально філонити? Увагу я тоді отримаю, але раптом йому такі дівчата-ледащо якраз і не подобаються?

— Знаєш, Зурім, — задумливо відповіла Глаша. — Думаю, перш ніж серйозно братися за Бріуса, треба все-таки стовідсотково переконатися, що він і є принц. Раптом ти помиляєшся? Що подумає про тебе справжній Ендрю, коли ти з усіх сил намагатимешся сподобатися якомусь сторонньому хлопцеві?

— А як у цьому стовідсотково переконатися?

— У мене є план, — хитро посміхнулася Глаша. — До смішного простий, але повинен спрацювати. Зіграємо на умовних рефлексах. Будь-яка людина звикла обертатися на своє ім'я. Правильно?

— Правильно, — кивнула Зурім і відразу здогадалася, куди хилить Глафіра: — Тобто потрібно просто звернутися до Бріуса не як до Бріуса, а як до Ендрю і подивитися на його реакцію?

— Майже так. Можливо, він хороший актор, тому потрібно захопити його зненацька. Наприклад, завтра на зарядці ти підійдеш до Бріуса і поставиш яке-небудь безневинне хитромудре питання, яке поставить нашого фітнес-тренера в глухий кут. А в цей час я з-за спини позву його: «Гей, принце Ендрю, дозвольте звернутися». Над фразою потрібно ще попрацювати, звичайно. Треба дізнатися, як тут прийнято принців називати: Світлість, або ще як. І якщо наш Бріус обернеться, значить, він ніякий не Бріус.

— Геніально, — із захопленням видихнула Зурім і подивилася на Глашу, як на бога хитромудрості.

Задоволена захопленим поглядом східної красуні, Глафіра вирішила влаштувати репетицію маленького спектаклю просто тут і зараз, і поманила Зурім в один із проходів у чагарниках лабіринту. Але розпочати відпрацювання п'єси з двох актів завадила дивна пляма, що промайнула в просвіті між гілками, вибиваючись із загальної колірної гами. Глаша підійшла ближче, розсунула листочки і побачила, як по паралельному коридорчику лабіринту рухається Сапфіра з чорною скринею у руках.