РОЗДІЛ 1. Про шкоду читання

РОЗДІЛ 1. Про шкоду читання

Як відомо, допитливі дівчата схильні влипати в халепу. Що, власне, з Глафірою і сталося. Потім Крайс назве це умовно добровільним попаданням. Ну й формулюваннячко — і не причепишся.

Той день спочатку нічим не відрізнявся від інших, якщо не брати до уваги однієї маленької прикрої обставини — шефу терміново знадобився кошторис нового проекту, і Глаші довелося затриматися на роботі на кілька годин. Когось могла привести в зневіру необхідність витрачати вечір п'ятниці на таке малоцікаве заняття, але Глафіра вміла знаходити позитивні моменти у всьому. Розгледіла їх і тут: по-перше, збільшення робочих годин сприятливо позначиться на зарплатні, а, по-друге, не доведеться повертатися додому в годину пік.

Покинувши будівлю офісу близько 9 вечора, Глаша рушила звичним маршрутом: два квартали пішки, потім спустилася в метро. Напівпорожній потяг весело під’їхав на перон, обіцяючи доставити до місця призначення з комфортом. Якби ж то Глафіра знала, чим закінчиться поїздка, то дочекалася б наступного потягу. Однак ні даром передбачення, ні яким-небудь іншим особливим шостим чуттям Глаша не володіла, тому безтурботно зайшла у вагон і зайняла вільне сидіння. Доречі, в вагоні їх було більш ніж достатньо, але хлопець, який увійшов слідом, вирішив їхати стоячи. Він пройшов всередину салону і зупинився точнісінько навпроти Глафіри. Потім дістав з кейса книгу і занурився в читання.

Глаша і сама любила проводити поїздки за цим цікавим заняттям. Але сьогодні у неї під рукою не знайшлося жодної книги, тож знічев'я почала розглядати попутника.

На вигляд хлопцеві було близько 30. Одягнений трохи недбало, але зі смаком — така манера буває властива людям з достатком. Приємні риси обличчя. Мабуть, навіть можна назвати красенем. Якби такий клієнт з’явився у Глаші в офісі, дівчата би побилися за право вести його проект.

До всіх перерахованих чеснот, ще, можливо, і не дурний. Принаймні, любить читати — вже добре. Глафірі раптом стало цікаво, що у хлопця в руках: бойовик, жахи, детектив, а може й безсмертний твір класика, до якого руки не дійшли, поки в школі вчився? Визначити жанр виявилося неможливо — обкладинка книги була загорнута в непоказний сірий папір. Ця обставина ще більше розігріла цікавість. Навіщо хлопець приховав від оточуючих назву? Читає щось пікантне? 18+? Або, може, у нього в руках посібник по рукоділлю, і він боїться, що люди будуть сміятися з його любові плести макраме?

Якщо прямо запитати попутника, у що він так заглибився, можна як мінімум нарватися на грубість, але залишити його в спокої не давала цікавість. І Глаша почала стежити за мімікою хлопця, намагаючись по ній здогадатися про предмет в його руках.

Емоцій на обличчі було небагато, але час від часу його осяювала усмішка. То трохи лукава, то така щира, що можна закохатися. Так що ж хлопець читає? Що може змусити так реагувати? Збірка анекдотів, чи що?

Перед черговою станцією поїзд загальмував трохи різкувато, і попутник раптом відірвався від книги і подивився на Глафіру. Вона цього абсолютно не очікувала, і хлопець встиг перехопити її допитливий погляд. Безцеремонність пасажирки любителю читання явно не сподобалася. Він відійшов від Глаші та прилаштувався на одне з вільних сидінь. Більше вона на хлопця вирішила не витріщатися, тому помітила забуту ним книгу, тільки коли він вийшов з вагона.

Як би вчинила нормальна дівчина? Їхала б собі спокійнісінько далі. Але Глафіра не могла позбавити себе задоволення отримати відповідь на питання, яке мучило її всю дорогу. Вона пересіла на те місце, яке щойно покинув любитель читання, і взяла книгу до рук.

Те, що Глаші здалося обгортковим папером, насправді виявилося обкладинкою. Ані автора, ані назви на ній вказано не було. Нічого з перерахованого не знайшлося і на першій сторінці. Замість цього — текст, написаний досить дрібними літерами.

Глафіра пробігла його очима:

Ви і тільки Ви несете відповідальність за все, що станеться з Вами, якщо почнете читання даної книги. Читаючи цю книгу, ви висловлюєте свою повну і беззастережну згоду з умовами даної угоди...

Бла-бла-бла. Далі йшло ще багато дрібних літер. Закінчувалася перша сторінка словами:

…Якщо Ви не згодні з будь-якою умовою цих документів, не читайте цю книгу.

Такого дивного прологу Глафірі ще не траплялося в жодному з романів, хоч і перечитала їх безліч. Що ж — чудовий хід. Автору вдалося створити інтригу. Глаша з цікавістю перегорнула сторінку…

Що сталося далі, Глафіра згадувати не любила. Перші кілька хвилин було відчуття, що по тобі проїхався трактор. Руки і ноги ломить, голова розколюється. Картинка перед очима скаче, викривляється, закручується в спіраль, потім надувається у величезну сферу і, врешті-решт, лопається як мильна бульбашка.

Через певний час неприємні відчуття почали слабшати, але замість них виникла впевненість, що втрачаєш глузд. Вагон метро зник, з’явилася кімната, обставлена ​​в стилі ретро. Незнайомі люди в безглуздих жупанах, що взялися незрозуміло звідки, почали переконувати, що Глафіра перемістилася в паралельний світ. До того ж, абсолютно добровільно.

— І це ви називаєте «добровільно»?! — з відчаєм запитала Глаша, впевнена, що її викрала банда божевільних акторів театру.

— А треба було уважно маленькі літери читати, — уїдливо заявив здоровань в жовтому береті, місцевий юрист, як його представили Глафірі.

— Або зовсім не читати. Хто ж просив чужу річ чіпати? — підтакнув його помічник.

Ось так Глашу і підловили — на цікавості. Як вона дізналася згодом, інших шість дівчат, соратниць по нещастю, заманили в пастку, теж зігравши на їхніх слабкостях.

Минуло кілька годин в спілкуванні з людьми в театральних костюмах, перш ніж Глафіра змирилася з тим, що сталося, остаточно зрозуміла, куди потрапила, і виконання якого договору від неї вимагають. От тепер вона найдосконалішим чином двадцять разів перечитала і вивчила напам'ять той самий злощасний текст, написаний малесенькими літерами.