РОЗДІЛ 15. Театральний конкурс

РОЗДІЛ 15. Театральний конкурс

Глаша, Зурім і Сапфіра стояли на сцені в очікуванні, коли відкриється завіса, готові почати спектакль. Ну, як готові? Мулатка ні на одній репетиції не була присутня. Чи впорається з роллю, було великим питанням. Її флегматичний темперамент і так не дуже підходив до образу злісної мачухи, а якщо вона ще й слова забуде — це вийде вже не спектакль, а цирк. Сподіватися, що Сапфіру врятують імпровізації, не доводилося. Навіть якщо вона на них здатна, навряд чи вони будуть адекватними, враховуючи її патологічну любов у все вкладати прихований сенс. Залишалося сказати спасибі, що хоч подружку свою двоголову на сцену не притягла. У Глаші і без змії хвилювання зашкалювало. Ні перед одним конкурсом вона так не нервувала. От чому сьогодні доводиться боротися з хвилями тремтіння, які накочуються одна за одною? Страх сцени? Дурниці! Взагалі-то, у Глафіри був успішний акторський досвід. Одного разу їй вже доводилося купатися в променях слави.

Сталося це, коли вчилася в четвертому класі. У шкільній постановці «Водомийщик» їй довірили зіграти головну роль. Ні, не кривоногого і кульгавого рукомийника, а дитини, яка відчувала нелюбов до водних процедур. Глаша з подружками підійшли до творчого процесу креативно. Хоча тоді ще слова такого не знали, але це не завадило придумати карколомний прийом. У них теж був запланований рухомий реквізит. Не такий великий, як хатинка, але все одно гідний уваги.

Як відомо, безсмертний твір Чуковського починається словами:

«Простирадло — утікало
І білизна — хай їй грець
І матрасик, мов карасик
Від мене забрався геть…»

Матрац здався важкуватим об'єктом, щоб змусити його бігати, а от із простирадлом вирішили поекспериментувати. Мама виділила Глаші старенький елемент постільної білизни, який використовувати за призначенням давно стало неможливим через продірявлену середину. До простирадла з двох протилежних сторін були прив'язані довгі мотузки. Подруги розташувалися за лаштунками, одна — праворуч, інша — зліва від сцени. Вони по черзі тягнули за кінці мотузок — і простирадло ожило. Ні, літати воно не літало. Швидше, повзало. Але, тим не менше, виглядало ефектно, коли Глаша, як кішка, що полює на мишу, з розгону стрибала на повзуче простирадло. Однак варто було піднятися і послабити хватку, полотно одразу ж відповзало в протилежну сторону, і Глафіра робила нову відчайдушну спробу приборкати непокірну постільну приналежність. Це був успіх! Глядачі-малюки спостерігали за мисливцем на простирадла, відкривши роти, а глядачі-батьки складалися від реготу навпіл.

Спогади про дитячу акторську пригоду трохи зменшили хвилювання, але коли завіса відкрилася, серце знову почало вистрибувати з грудей. Скільки глядачів! У перших рядах — підставний принц Ендрю і малюки. Далі — діти старшого віку. Королівське подружжя — на почесних місцях у центрі партеру. Потім ще пара десятків рядів з ошатними людьми різного віку.

Глафіра ковзала по ним поглядом — її цікавив один конкретний глядач. Знайшла його на відшибі, в останньому ряду — вірний обіцянці триматися подалі. Їх розділяло метрів 30, не менше, але вони, ці метри, кудись поділися, щойно Глаша зустрілася з Крайсом поглядом. І глядачі теж зникли, і сцена, і дерева, що обрамляють галявину, і палац. Глафіра бачила тільки його очі. Як же вона скучила! Минула майже доба з того моменту, як принц залишив її з квіткою на лавці одну. Доба — це, виявляється, не двадцять чотири години, це ціла вічність. Тепер Глаша зрозуміла, звідки це хвилювання. Чому вона тремтить. Що змушує серце стискатися в грудях. Не майбутній спектакль, ні. Інша подія, яка повинна відбутися, трохи пізніше, ввечері. Його Світлість принц Ендрю оголосить про своє рішення, і Глафіра стане його нареченою, щоб за кілька тижнів стати дружиною. Хвилююче, чудово, страшно, захоплююче. В очах сильно защипало, а серце знову бентежно затріпотіло у грудях.

 — Попелюшко, нам вже час збиратися на бал до Короля. Сподіваюся, ти встигла зробити все, що я тобі наказувала? — видала слово в слово першу репліку Сапфіра.

Глаша вийшла з трансу. Подивилась на мулатку з подивом і навіть повагою. Це ж треба — анітрохи не розгубилася і не збилася. Агресії в голосі не вистачало, але хоч текст визубрила — молодець.

— Так, мачухо, — пискнула у відповідь Зурім.

Дивитися на східну красуню було боляче. Ні, за сценарієм, приблизно такий вигляд у Попелюшки і мав бути. Але Глаша знала, що страждання на обличчі подруги не вдаване. Східна красуня чекала початку вистави з трепетом, надією і страхом. «Побачу Сільвія, зможу ще хоча б один раз доторкнутися до нього, — говорила із завмиранням серця і додавала з безвихіддю, — можливо, востаннє».

Далі за сценарієм Глаші потрібно було гримнути на Попелюшку, мовляв, де моя бальна сукня, негідне дівчисько. Але кричати на нещасну подругу, яка, до того ж, чекає на дитину, у Глафіри не вийшло. Тому про плаття вона поцікавилася якось так вкрадливо і обережно:

— Тобі, часом, така блакитненька сукня зі стразиками на очі не попадалася?

Ось так вся сцена і пройшла. Сапфіра виконувала роль із темпераментом робота, а Глаша зі злісної сестри перетворилася на жалісливу. Чому тоді Попелюшка так страждає, глядачам, не знайомим з оригінальним сюжетом, було, мабуть, не до кінця зрозуміло. Успіх постановки тепер повністю залежав від Агнеси і Кіпріс. Але Глафіра в дівчат вірила — у них із темпераментом все в повному порядку.