Розділ 55: Після гучного

Ніч після весілля принесла несподіваний спокій.

Свято вщухло, останні мотоцикли роз’їхались, вогонь догорав у мангалі, а в повітрі ще висів запах диму, шашлику й блискіток, що злітали над танцмайданчиком. У дворі хтось залишив забуту краватку на спинці стільця, а повітря було напоєне тихим гулом далекого міста.

Вони не розкладали речі, не переглядали фото, не підбивали підсумків. Просто приїхали додому, скинули взуття й розсміялись — від втоми, від щастя і трохи від шматочка торта, який знайшли в кишені куртки Юлі.

Юля заснула першою. Її волосся розсипалось по подушці, темні пасма торкались його руки. На щоках ще світилася засмага від відкритої дороги, а на губах лишався слід усмішки, ніби вона сміялась навіть уві сні. На пальці — каблучка, яка тихо відблискувала в світлі нічника.

Лев довго лежав поруч, обіймаючи її за талію, прислухаючись до рівного, заспокійливого ритму її дихання. У якийсь момент вона, не прокидаючись, притислась до нього щільніше, і він відчув, як серце стискає щось тепле й беззахисне.

Потім він тихо встав, налив воду, сів на підвіконня. Відкрив вікно — впустив прохолодний подих ночі. Десь унизу проїхало таксі, далеко клацнули двері під’їзду. Місто жило повільно, майже нечутно.

Світло нічника ковзало по його силуету, обрисовуючи плечі, руки, задумливий профіль. Мов тиха обітниця бути поруч, навіть коли мовчиш.

Він не думав і не аналізував. Просто жив у цій миті.
Коли чуєш дихання коханої людини — весь світ ніби погоджується з тобою.

І тоді він зрозумів: щастя — це не гучна заява.
Щастя — це тиша, яка нічого не просить. Бо вже є все.

У цій тиші було все: спокій, любов і легке здивування від того, як добре може бути насправді. І він знав — цей момент запам’ятає надовго, без фото і без слів.