Розділ 54: Під рев моторів

День видався саме таким, яким мало бути весілля Юлі та Лева — сонячним, вибухово теплим, з легким вітром, який носив у повітрі аромат бензину, гарячого асфальту й квітів, змішаних із чимось невловимо-шаленим.

Над містом зависла енергія — не тривоги, не буденності, а радості, яку ніхто не боявся показувати.

На площі перед ЗАГСом зібралась строката, геть не класична публіка:
рятувальники у парадній формі — горді представники своєї професії;
байкери в чорній шкірі, з ланцюгами, татуюваннями й яскравими шоломами;
медики — у білосніжних халатах з іменами, вишитими нитками кольору бордо.

Друзі. Родичі. Побратими. І перехожі — ті зупинялись, не в силах відірвати погляд.

І раптом — гул, який ніхто не сплутає: сирена.
Мить — і з-за повороту виїжджає пожежна машина. Грізна, червона, блискуча до ідеалу. Вона повільно зупинилась, мов на параді, викотившись на площу, немов головний герой фільму.

Водійські дверцята відчинились. Із них — у повній офіційній формі, вишколений і водночас розслаблений, із легкою усмішкою героя бойовика — вийшов Лев. Його біла сорочка під форменим кителем була трохи розстебнута.

— Ну, де вона там… — пробурмотів він, оглядаючи натовп.

Арсеній, що стояв неподалік, стиха засміявся:
— Юля не спізнюється. Вона створює ефектну появу.

І тут усе стихло. Натовп притих. Аж навіть вітер ніби зупинився.

Із-за рогу, мов кадр із музичного кліпу, з ревінням двигуна виринув мотоцикл. Потужний, хромований, мов блискавка, що ріже асфальт.

За кермом — вона.
Юля.

Біла сукня зухвало поєднувалась із чорною шкіряною курткою та важкими байкерськими чоботами. Волосся — у відтінках вогню: від темного шоколаду біля коріння до вибухового мідного полум’я на кінчиках — виривалося з-під шолома, мов іскри.

Обличчя — з усмішкою, яка кидала виклик.
Очі — яскраві, неспокійні, наче блискавки.

Вона зупинилась ковзанням, мов фігуристка на льоду. Наступної миті шолом злетів, і Юля, як з реклами свободи, крокувала до Лева.

Від неї ніби йшов потік дикої енергії — свободи, радості, любові й того унікального шарму, що поєднує шалену незалежність із безстрашною ніжністю.

Вона світилася. І зупинити цю енергію було так само неможливо, як зупинити вітер.

А поруч стояв він — Лев. У формі, з тією самою усмішкою, що мала в собі щось неймовірно життєствердне. Від нього йшла інша, але не менш потужна хвиля — енергія життя, сили, впевненості та світлої бадьорості.

Він був наче той, хто може тримати світ у рівновазі, не стримуючи бурю, а танцюючи в ній.

— Ти мене кликав — я прийшла, — усміхнулась вона.
— Ідеальна вчасність, — сказав Лев, беручи її за руку. — Ідеальна наречена.

Натовп вибухнув аплодисментами, хтось запустив конфеті, інші — засвистіли. Один із байкерів притиснув клаксона — йому тут же відповіли рятувальники сиреною.

Все перемішалось: захват, щастя, шум, кольори, емоції.

---

Усередині ЗАГСу — нічого зайвого. Коли Юля й Лев промовляли свої «так», повітря ніби дзвеніло. Їх не можна було зупинити — не формою слів, не церемоніями.

Вони тримались за руки — і весь світ для них звузився до одного погляду.

А коли вони вийшли на вулицю — під аркою, створеною рятувальниками з піднятих касок, — то пробігли під нею, сміючись, як діти, яких не зупинити.

З колонок лунала рок-балада, мотоцикли ревіли в унісон, небо сипало блискітками конфеті.

---

Святкування розгорнулося на відкритому майданчику за містом.
Байки стояли в півколі, немов частина інтер’єру.
Шашлики шкварчали на вогні, столи ломилися від їжі й сміху.

Замість ведучого — двоє друзів, які перетворили тости на стендап.
Замість першого танцю — спільна їзда на мотоциклі навколо вогнища.
Замість салюту — вогняне шоу від пожежників, що змусило аплодувати навіть найстриманіших гостей.

Юля сиділа на баку мотоцикла, босоніж, із квітами в руці, притулившись до нього.

— Це було найкраще весілля, яке я могла уявити, — прошепотіла вона йому на вухо.
— Це лише початок, дика моя, — усміхнувся він. — Далі буде ще божевільніше.

І вони поцілувались — у світлі вогнищ, під нічним небом, під рев мотоциклів і оплески тих, хто вірив у справжнє кохання.

Друзі, ваші емоції для мене — як той рев моторів у фіналі!
Поділіться, що ви відчули, читаючи цей розділ? Які моменти змусили усміхнутись, а які — пробігли мурахами?
Кожен ваш коментар — це мій бензин, щоб їхати далі й створювати для вас ще більше теплих і яскравих сцен