Розділ 49: Тільки по-своєму

Пара з теплої води м’яко піднімалася вгору, розчиняючись у тьмяному світлі свічок. Ванна була наповнена ароматом морської солі з цитрусовими нотами, що нагадувала про літо і море.

Юля сиділа навпроти Лева, її коліна торкалися його стегон. Вода ніжно пестила шкіру, а дрібні бульбашки з піни тихо лопалися.

— Ти вибрав ідеальний вечір, — тихо сказала вона, проводячи пальцями по його зап’ястю.

— Я лише виконав те, про що мріяв, — усміхнувся він, нахиляючись трохи ближче.

Він узяв губку, вмочив у воду і повільно провів по її плечу, спускаючись до передпліччя. Юля заплющила очі, відчуваючи кожен рух, кожне тепле доторкання. Потім узяла губку з його рук і повторила жест, цього разу зупинившись на його ключиці, намилюючи йому шкіру легкими круговими рухами.

— Ти мене балуєш, — промовив Лев, і його голос став нижчим.

— Може, це моя мета, — відповіла вона, злегка торкнувшись його грудей.

— Знаєш, — прошепотів він, — якби можна було зупинити час, я б зробив це зараз.

— Тоді нам треба просто жити так, щоб не хотілося його зупиняти, — відповіла вона, торкаючись його щоки.

Вода тихо коливалася, коли вони потягнулися один до одного. Їхні погляди злилися, і повітря між ними стало теплішим, важчим. Поцілунок почався повільно, але швидко став глибшим. Лев торкнувся її шиї, великі пальці ніжно ковзали по щелепі, а Юля притиснулася до нього, відчуваючи, як у нього пришвидшився подих.

Їхні дотики ставали сміливішими, але все ще мали в собі стриману ніжність — ніби вони берегли кожну секунду, не поспішаючи перейти межу.

---

Квартира потонула в тиші. За вікнами ледь чутно шуміли машини, вогники міста блимали крізь фіранки. У кімнаті було тепло, пахло її шампунем і кавою, що залишилась з вечора.

Юля лежала, загорнувшись у ковдру, голова — на плечі Лева. Його рука ковзала по її спині, ніби повторюючи знайомі контури, які вже встиг запам’ятати.

— Знаєш, — тихо промовив він, дивлячись у темну стелю, — якби хтось сказав мені пів року тому, що я лежатиму отак поруч із найсміливішою дівчиною у світі, після вечері з нашими друзями... Я б не повірив.

— А тепер повіриш? — запитала вона, піднімаючи на нього погляд.

— Тепер це — найкраща реальність. — Лев усміхнувся і поцілував її у лоб. — До речі, ти колись уявляла своє весілля?

Юля хмикнула:

— І ти туди ж… Думаєш, я з тих, хто з першого класу збирає вирізки з весільних журналів?

— Я просто питаю, чи ти — рюші й торт у п’ять ярусів, чи… щось більш у стилі Юлі?

Вона перекотилась на спину, заклавши руки за голову:

— Якщо чесно, я завжди мріяла про весілля на мотоциклі. Я — у сріблястому комбінезоні. Ти — в шкірі й з бутоньєркою на куртці. І замість “гірко” — рев моторів.

Лев розсміявся:

— Це офіційно найкраща ідея з усіх, що я чув. Уявляю, як веду тебе під аркою з фар блимаючих байків.

— І замість вальсу — повільна їзда під саундтрек з якогось божевільного фільму, — підхопила вона.

Вони зустрілись поглядами.

— Ми ж серйозно зараз? — тихо запитав Лев, обіймаючи її міцніше.

— Абсолютно серйозно, — прошепотіла вона, торкаючись носом його щоки. — Ти — мій чоловік. Уже зараз, без обрядів.

— Але ми все одно їх зробимо. І зробимо по-своєму.

— Тоді все буде саме так, як треба.

— І все ж… я думав, може, в глибині душі ти — класична дівчинка?

— Класична дівчинка?! — Юля закотила очі. — Це я маю мріяти про рожеві стрічки, величезну арку з квітів і танець із татом під сопливу баладу?

— Ну, я б на це подивився, — жартівливо сказав Лев.

За це він отримав легенький «удар» під бік. Юля засміялась, почала його лоскотати, приговорюючи:

— Ось я тобі дам “класичну дівчину”!

Він притягнув її ближче й поцілував — гаряче, глибоко, по-справжньому.

У ту мить Юля забула про свою «розплату».
І про все інше — крім нього.