Розділ 46: Дим і Мед

Квартира Уляни зустріла їх теплом і тишею.
Уляна встигла лише зняти куртку, а Арсеній уже був поруч. Його губи накрили її губи.
Поцілунок був пристрасним і нетерплячим — із усім накопиченим бажанням, що визрівало так довго.

Її пальці впилися в його плечі. Його руки ковзнули по її талії, притягуючи ближче — тіло до тіла.
Вона відповідала з тим самим нестримним поривом, відчуваючи, як пульсує кров.

Усміхнулась крізь поцілунок, ковтаючи подих —
цей чоловік завжди був зібраним, стриманим… Але зараз у ньому палало.
І вона — відповідала полум’ям.

Арсеній раптом підхопив її на руки. Легко, без попередження.
В її очах — довіра і щось більше: виклик.

Він увірвався в кімнату, мов буря.
Ногою зачинив двері — і знову впився в її губи.
Вона стягувала з нього піджак, майже зриваючи.
Він нахилився до її шиї — поцілунки були не ніжні, а жадібні. Сильні. Голодні.

Її спина торкнулась стіни. Його руки — ковзнули під сукню.
Її пальці рухались по його грудях, повільно, із затримкою на кожній лінії.
Його губи торкались її шиї, плеча, ключиці —
не як ласка, а як поезія, що пишеться гарячим подихом.

Їхній одяг падав на підлогу, мов тиша, яку більше не могли тримати.
І в той момент усе було правильно.
Рух. Подих. Мовчання між ними — все складалося в одну пісню,
у яку хотілося зануритися повністю.
Без страху. Без вагань.
Тільки вони.
І вогонь, який уже не зупинити.

---

Уляна лежала поруч, притиснувшись до Арсенія.
Її голова спочивала на його плечі, палець м’яко ковзав по ключиці.
Тиша була не порожньою — вона дихала, слухала, вбирала.

— Знаєш, — промовив Арсеній, не відкриваючи очей, — мені з тобою дуже добре, Мед.

Уляна здригнулась і підняла голову, глянувши йому в очі:

— Мед? Тобі не здається, що це занадто… солодко?

Він усміхнувся, торкнувся кінчика її носа:

— Ні. Не від «солодкого». Від «медика».
Ти — мій рятівник.
Зі своїм спокоєм. Руками, які тримають життя.
Медик для мене — це щось майже надлюдське.
А ти — мій особистий Мед.

Уляна усміхнулась м’яко, поцілувала його в шию:

— Тоді тримайся за мене, смертний. Твоє лікування тільки починається.

Вони посміхнулись. І ще хвилину лежали в тиші, поки вона не додала, з тінню ніжності:

— А знаєш... ти для мене теж герой.
Коли я бачу тебе — у формі, в диму, з поглядом, який завжди шукає людей, а не вихід…
Ти мій Дим.

— Дим? — здивувався він.

— Так. Ти — Дим. Густий, теплий, справжній.
І в тобі — мій спокій.
Дим, що огортає, ховає, але водночас — виводить із пекла.
У тобі стільки сили, що навіть дим навколо здається контрольованим.
Ти мій Дим.
Бо як тільки з’являєшся — весь мій світ розпливається.
Я перестаю бачити щось інше, окрім тебе.

Арсеній згріб її в обійми:

— Дим і Мед. Непереможний дует?

— Саме так, — прошепотіла вона, притулившись губами до його щоки. — Назавжди.