Розділ 44: Ритм і погляд

Клуб виблискував, наче упаковка від дорогої косметики — блискучий, зухвалий, трохи занадто.
Світло било з усіх боків. Бас працював як серце, а діджей — як бог, що керує настроєм натовпу.

Клуб жив. Клуб дихав. Клуб знав: сьогодні буде спекотно.

— Ну що, вітаємо зіркову пару? — Уляна підняла келих і чокнулась спершу з Юлею, потім з Левом.
— Ви обоє виглядали так, що навіть наш головлікар завис. І це — ще до запуску реклами.

— Це все вона, — сказав Лев. — А я просто був вражений наповал.

— Ага, — хмикнув Арсеній, стискуючи склянку. — Ти просто поїдав її очима.

— Ну що ж. За Faire, — сказала Юля. — Я щаслива. Сьогодні я — дика. Дика і святкова!

Всі зі сміхом приєдналися до тосту — Лев із посмішкою “я готовий на будь-який рівень божевілля”,
Арсеній — з тією стриманою впевненістю, яка іноді приваблює сильніше, ніж яскравість.

— Юлю, — підняв келих Лев, — якщо твоя слава ще більше зросте, я вимушений буду охороняти тебе не лише морально, а буквально.

— Не заважай моєму зірковому польоту в небо, — відповіла вона й поцілувала його.

— Юлю! — до них підійшла дівчина в білому комбінезоні, щиро обійняла. — Я в шоці!
Я бачила твій ролик у метро, потім у стрічці, потім — у сні.
Як тобі жити в трендах?

— Як у сауні. Гаряче, тісно і нема де відпочити, — засміялась Юля. — Але мені подобається.

Музика змінилась — з клубного биту в щось глибше, ритмічніше, із вібрацією, що йде від підлоги до грудей.

— Улю, гайда, — сказала Юля. — Ходімо палити підлогу.

Вона схопила Уляну за руку, і вже за мить обидві були на танцполі.
Вони танцювали поруч. Інколи — спиною до спини, інколи — в унісон.
В ритмі, в жарі, у світлі.

Навколо намагались підійти — але хлопці вже стояли на краю танцполу.
Лев — схрестивши руки.
Арсеній — спокійний, але з поглядом, що відсікав усіх зайвих ще до того, як ті зроблять крок.

Юля — хижачка. Її рухи були впевнені, швидкі, із викликом.
Вона танцювала так, ніби обирала — кого з’їсти цього вечора.

Уляна — хвиля, що накриває повільно, але незворотно.
І саме в цій різниці була сила.

Її рухи не вимагали уваги. Але увага йшла за нею сама.
Погляд — сфокусований, чіткий, ніби вона бачила крізь натовп.
Плечі розправлені, спина — пряма. Сукня повторювала кожен вигин тіла.
У ній було не “яскраво”, а небезпечно красиво.

Вона танцювала з тілом, що пам’ятає, як бути бажаною.
Без натяку на показуху.
В кожному русі — впевненість, ніби вона знала:
“Той, хто для мене — вже дивиться. А інших мені не треба.”

І він справді дивився.

Арсеній стояв трохи осторонь.
Але його очі ловили кожну зміну в її тілі.
Кожен крок, поворот, нахил — були для нього.

І в якийсь момент — він більше не витримав.
Коли він підійшов, її обличчя не змінилось. Але щось у ній стало ще глибшим.

Танець із ним — не починався. Він народжувався.

Він торкнувся її талії. Повільно.
Вона — провела долонею по його грудях.
Він — нахилився до шиї, не торкаючись губами.
Вона — закрила очі.

Танцювали мовчки.
Але танець казав усе.

Її рухи були як шепіт:
“Я знаю, чого хочу.”
Його — як відповідь:
“Я готовий дати це тобі.”

Юля керувала простором — тілом, поглядом, посмішкою.
Вона ловила увагу і відпускала її, наче дресирована блискавка.
А Лев — поруч, не як глядач. Як той, кому дозволено більше.
Його пальці — легкі, але впевнені. На талії, на спині. Вони не тримали — вони володіли дозволеною мірою.

— Якщо ще трохи ближче… — нахилився він до її вуха. — Я забуду, де ми.

— Забудь.

— І що ти зробиш зі мною тоді?

— Все, що встигну до світанку.

Він засміявся. Але в цьому сміху був голод.
Її очі блищали. Але в них — впевненість.

Вони танцювали, не відриваючись.
Світ зникав.
Навколо могли бути спалахи, музика, руки, голоси.
Але вони були всередині кокона — з тіл, бажання і поглядів.

Юля притулилась до нього ближче, на мить сховавшись у його шию. І прошепотіла:

— Мені так добре, що я навіть не думаю.

— А мені добре, бо я знаю, що ти — моя.

— Тимчасово.

— Безстроково.