Розділ 43: Faire. Випуск на волю

Харків уночі мав особливий ритм. Ліхтарі вздовж Сумської тягнулися жовтими намистинами, старі фасади будинків здавалися тихими хранителями історій, а в парках ледь шелестіли дерева — навіть узимку, коли листя давно впало. Це було місто, яке вона знала на дотик: зелені доріжки, що вели в університетський сад, запах кави біля метро «Університет», трамвайні колії, що дзвеніли в такт ранковим поїздкам.

Вона народилась тут і ніколи не хотіла жити в іншому місці. Тут кожен закуток мав свою пам’ять — дитячі прогулянки з батьками, студентські ночі з друзями, перші чергування в лікарні. Навіть у часи, коли місто змінювалося, в ньому залишалось щось незмінне — та сама вперта ніжність, яка тримала її тут.

Уляна сиділа на кухні, вдивляючись у темне вікно. Місто за ним жило своїм — неїзменним — нічним життям. Вона тримала чашку з чаєм обома руками, мов грілку, і намагалася не думати ні про лікарню, ні про розмови, які ще не відбулись.
 

Екран телефону світив у темряві.
Уляна натиснула “прийняти дзвінок” — і миттєво потрапила під блиск, гліттер і звук феєрверку.

— ВОНА В ЕФІРІ! — вигукнула Юля, сидячи в яскраво-жовтому халаті з келихом у руці. — Моя реклама! Мої парфуми! Моє обличчя на всю грьобану стрічку TikTok!

Уляна всміхнулась щиро, тепло.

— Я бачила. Ти — вогонь. Це точно прорив.

— Сто тисяч переглядів за годину, Уль. П’ятдесят тисяч лайків. Коментарі на десяти мовах! Я знала, що цей аромат вистрелить.
“Faire. Для тих, хто не просить дозволу.” — Вона театрально провела рукою в повітрі.

— Вітаю, зірко. Тільки я щойно зі зміни. Відеозв’язок — максимум моїх соціальних зусиль на сьогодні.

— А в тебе завтра?

— Вихідний. Нарешті.

Юля хижо всміхнулась:

— Ідеально. Тоді збирайся. У клуб. Faire не святкується в піжамі. Треба блиск, звук, дим-машину, танці, дуже багато танців!

— А як же стриманість і гідність?

— Це був мій стан останні п’ять днів. Сьогодні — я хочу випустити Faire.
І ти йдеш зі мною. Це ідеальний привід.

— Для чого?

— Щоб перезавантажити тебе.
Уляно, це не просто реклама. Це моя перемога.
Я була п’ять днів адвокатшею з сухими законами і печатками.
А сьогодні — я хочу випустити Faire у справжнє нічне повітря.

— Це звучить, як хімічна атака.

— Це буде вибух. У клубі.
Ти, я, Лев, Арсен... (пауза).
Він уже погодився.
Ми вже вирішили. І не смій скиглити.

— Я не скиглю.

— Ти скиглиш подумки — я бачу по обличчю.

Уляна видихнула, поглянула на камеру, де Юля вже почала обирати сережки, не відриваючись від дзвінка.

— Одну ніч, — сказала вона. — Але якщо хтось розіллє на мене щось липке — я викличу санепідслужбу.

— Домовились. Faire не липне. Faire вибухає. І сьогодні — ми з ним.

Уляна ще раз глянула на екран, де Юля приміряла сережки з блискітками, а позаду миготіли неонові відблиски телевізора.
Вона усміхнулась і подумки поставила галочку: добре, що в неї є такі друзі, що витягують із тиші.