Розділ 27: Твоя улюблена піца

Зміна була напруженою, з моментами, що ще довго не відпускатимуть пам’ять. Та в її кроках і погляді читалось: втома — не головне, що жило в ній сьогодні. Було ще щось — глибше, тихіше, внутрішнє.

Щойно вона прочинила двері, з кухні долинуло знайоме:

— Твоя улюблена піца — в духовці. І холодне червоне вже дихає у бокалі.

Юля стояла босоніж, загорнута в ковдру, як у накидку.
Волосся зібране у недбалий пучок.
На обличчі — усмішка: тепла й трохи винувата.

— Я тебе обожнюю, — зітхнула Уляна, знімаючи рюкзак.
— Це все, що мені було потрібно.

— Ну, може ще трохи вина і “Погані дівчата”? — підморгнула Юля, витягаючи пляшку з холодильника.

---

Минала година.
Вони вже сиділи на дивані, загорнувшись у пледи, з келихами вина в руках. На екрані миготіли сцени з фільму, час від часу викликаючи сміх, але справжня розмова текла між рядками — між ковтками, поглядами, паузами.
Їхні слова тягнулися довше, ніж сюжет — глибші, ніж репліки героїв.
Бо вино було не головним. І фільм — лише фоном. Головним було — бути поряд.

— Пам’ятаєш, як ми ночували на підлозі в орендованій квартирі без меблів? — запитала Юля.

— І їли піцу з кришки коробки, бо не було тарілок? — засміялась Уляна. — А ти ще тоді сказала: “Запам’ятай цей момент. Потім буде краще.”

— І стало, правда ж?

— Стало. Тільки тепер іноді хочеться назад — у ті часи без серйозних розмов і зайвих рішень.

— Улю, — озвалася Юля раптом, не дивлячись прямо, — дякую тобі.

— За що?

— За все. За Лева. За те, що ти не просто прийняла… а ніби знала. Що ми будемо разом.

Уляна усміхнулась і поклала голову їй на плече.

— Я знала.
Ще коли ти попросила знайти когось на ту рекламу — я подумала:
«Вони — ідеальні».
Знала, як він подивиться. І як ти відповіси.

Юля замовкла на мить, потім запитала тихо:

— А ти?

— Що я?

— Серйозно. Як ти?

Уляна зробила ковток вина, подивилась на екран, де герої саме танцювали,
і тільки тоді відповіла:

— Нормально. Було тепло, але не пекло. До речі, ти знаєш, що твоя піца — краща за Левові поцілунки? — сказала Уляна з напівусмішкою.

— Я знала, що в цьому домі мають цінувати справжні таланти! — гордо відповіла Юля.
А з вами… у вас іскри. Це не можна не побачити.

І взагалі, ми з тобою як сестри вже скільки років… і жодного разу не ділили хлопців. — Уляна підморгнула.

Юля обійняла її міцніше.

— Я тебе дуже люблю. Ти — моя родина.

— І ти — моя.
А Лев… Ну, скажи йому, що я вимагаю бонусну порцію полуниці за сваху. І шампанське.

— І феєрверки! — додала Юля.

І вони разом розсміялися.

---

Ніч була наповнена легкістю, вином, сміхом
і тією ніжністю, яку можуть дати лише справжні подруги.

А у вас є така подруга, з якою — пледи, вино і правда без фільтрів?
Поділіться в коментарях, хто для вас — родина не за кров’ю, а за серцем.