Розділ 25: Щось не так

Вулиця ще дрімала.  Вулиця ще дрімала. Ліхтарі мерехтіли останні хвилини, зливові краплі збиралися в калюжах і тихо капали з дахів. Магазини ще не відкрились, поодинокі перехожі квапились на роботу, закутавшись у куртки, ще вологі від ночі.  
Уляна йшла легко, не поспішаючи. На обличчі грала ледь помітна усмішка.

Ніхто б і не сказав, що це — початок чергової зміни в місті, де завжди щось могло піти не так.

---

Зміна в лікарні почалась буденно —
реєстрація нових пацієнтів, швидкий обхід, кілька планових оглядів.
Ритм звичний, майже заспокійливий.

Та ближче до обіду її покликали в приймальне:

— Опіки? — уточнила Уляна, вдягаючи рукавички на ходу.

— Так. Двоє, з невеликими ураженнями, — доповів медбрат. — Кажуть, поруч із ними щось спалахнуло. Кав’ярня в районі Салтівки. Але щось не складається...

Пацієнт — молодий бариста, з обпеченими руками й кіптявою на обличчі — сидів на кушетці, трохи тремтів.

— Ви були всередині? — запитала Уляна.

— Я тільки вийшов на ганок... і тоді — бум. Не схоже на витік газу, ми перевіряли все нещодавно. І запаху не було…

Ми тільки оновили декор, повісили гірлянди, усе виглядало так затишно… а тепер там чорна діра.

Уляна відчула, як усередині стислось щось знайоме.

Коли тисячі разів бачиш людський біль, реакції стають автоматичними. Але інтуїція — вона не зникає. Вона тихо нашіптує на фоні: щось не так. Сьогодні — саме такий день.
Це відчуття — як тонкий тривожний дзвін, що з’являється перед чимось більшим, ніж просто випадковість.

---

Рятувальники

Тим часом вогонь ще димів.
Арсеній стояв у рукавицях біля входу до обвугленого приміщення —
невелика кав’ярня, півтора поверхи, дерев’яне перекриття.

Згоріло майже все всередині, хоча зовні споруда майже не постраждала.

— Стіну пробило вибухом, — прокоментував Дмитро, витираючи шолом. — Але полум’я не поширилося далі, дивно якось…

Арсеній уважно вдивлявся в те, що залишилось.
Він працював на пожежах десятки разів, але тут — щось не те.

Поведінка полум’я, занадто швидке займання, майже симетричні лінії вогню…

— Інтенсифікатор? — тихо припустив хтось із молодших.

— Мовчи, — буркнув Арсеній. — Ніяких здогадок. Фахівці приїдуть — розберуться.

Але думка вже запала.
Це — не перше "незрозуміле загоряння" за останній місяць.
І не останнє — він відчував це кожною жилкою.

---

Коли вони згортали рукави, Арсеній на мить затримався,
поглянувши на уламки.

В очах відбивалося тління жару, що вже згасав.
Але всередині нього — вогонь тільки розгорався.

Щось тут не складалося.
Занадто швидко. Занадто чітко.
Занадто знайомо.

В голові прозвучав чіткий внутрішній голос:
"Тут щось не так."