Розділ 8: Вечір

Вечір був теплий, розмірений. Місто здавалося трохи втомленим після довгого дня.

Арсеній стояв біля входу до невеликого бару разом із Левченком — своїм напарником по частині. Обоє були в цивільному, після зміни: втомлені, мовчазні, але задоволені роботою.

— Може, таки без дощу сьогодні обійдеться, — пробурмотів Левченко, поправляючи рюкзак на плечі.

Арсеній збирався відповісти, коли їхню увагу привернув звук мотора. Легкий, уривчастий рев наближався по вулиці.

До бару під’їхав акуратний, темно-вишневого кольору мотоцикл. Водій у світлій куртці й чорних джинсах легко зістрибнув на тротуар.

Дівчина зняла шолом — під ним з’явилась стильна стрижка каре, світле волосся м’яко облягало обличчя, надаючи їй зухвалої витонченості.

Арсеній на мить завмер.

Невисока, з м’якими рисами, але постава — впевнена, спокійна, така, що транслює гідність і внутрішню силу. Вона була зовсім не така, якою уявлялась у хаосі диму й тривоги.

— Дивись, хто це, — тихо озвався Левченко, підштовхуючи Арсенія ліктем.

— Бачу, — відгукнувся той.

Уляна, тримаючи шолом під рукою, помітила їх. На мить її обличчя прояснилося, і вона кивнула.

— Вечір добрий, — сказала вона просто, підходячи ближче.

— І тобі, — відповів Арсеній.

На кілька секунд запала тиша. Легка, не обтяжлива.

— Я Арсеній, — нарешті промовив він, простягаючи руку.

— Уляна, — відповіла вона, стискаючи його долоню.

— А я Левченко, — додав напарник із усмішкою. — Для своїх просто Лев.

— Приємно, Леве, — посміхнулася Уляна.

Арсеній трохи нахилив голову набік, дивлячись на неї.

— Не думав, що ти мотоцикліст. Ти мене здивувала.

Уляна коротко всміхнулася.

— Мотоцикл — це швидкість. А в наш час іноді важливо вміти вчасно зникнути з місця подій.

Лев пирснув, але стримав коментар.

Арсеній же лише кивнув, дивлячись на неї з новим поглядом.

“Мабуть, справді недооцінив тебе, мала. Здивувала — це точно,” — подумав він.

---

Вечір продовжувався неспішно.

Уляна сиділа за столиком із Арсеном і Левом. Перед нею стояла чашка чорної кави — гарячої й міцної. Чоловіки пили легке пиво, жартували, перекидаючись короткими фразами.

— Важка зміна? — спитав Лев, погойдуючи стакан у руці.

— Та як завжди, — усміхнулася Уляна. — Головне — тримати голову холодною.

Арсеній із повагою глянув на неї. Непоказна розмова, але кожне її слово було справжнім.

---

Час минав. Бар поступово заповнювався.

Уляна краєм ока поглядала на годинник: чекала подругу. Та випила більше, ніж треба, і відмовлялася йти додому.

— Ще трошки, — відмахнулася подруга, сміючись у компанії біля стійки.

Уляна зітхнула і залишилася за столиком. Після зміни їй кортіло лише одне — дочекатися і забрати її додому.

У барі атмосфера ставала дедалі важчою. Група молодиків за сусіднім столиком уже кілька разів голосно перекидалася словами з кимось із відвідувачів. Напруга висіла в повітрі, мов електрика перед грозою.

Уляна лише мимохіть кидала туди короткі погляди. Вона мовчала, повільно пила каву й подумки рахувала хвилини до того, як забере свою подругу.

---

Раптом різкий крик і звук перекинутого стільця розірвали тишу.

Двоє чоловіків схопилися один за одного, штовхаючись і намагаючись збити суперника з ніг. У штовханині один із них налетів на стіл — той перекинувся, і скляний посуд із тріском розлетівся навсібіч.

Арсеній зіскочив на ноги, але Лев був швидший — він кинувся розтягувати забіяк. В натовпі його відштовхнули плечем. Лев оступився на слизькій підлозі, засіяній уламками скла, і впав. Одним боком він ковзнув просто на великий гострий уламок.

Відчувши пронизливий біль, Лев скрикнув і притиснув руку до ребер. Під пальцями миттєво з'явилася тепла волога — кров.

— Лев! — рикнув Арсеній, підбігаючи до нього.

Але Уляна вже була поряд. Її рухи стали миттєвими й точними. Вона скинула куртку, опустилася навколішки біля Лева, оглянувши рану.

— Дуже глибокий поріз. Думаю, зачепило внутрішні органи, — коротко кинула вона. — Потрібно негайно притиснути й тримати.

Вона швидко наклала тимчасову пов'язку, використовуючи свою кофту. Руками притискала край рани, щоб зупинити кровотечу.

— Викликай швидку! — скомандувала вона Арсену.

— Уже! — коротко відгукнувся він, ховаючи телефон.

А ви очікували колись побачити Уляну на байку? 
Чи, може, у вашій уяві вона зовсім інша?
Пишіть у коментарях — цікаво дізнатися, якою ви бачите її насправді 

У блозі вже є візуалізація Уляни — заглядайте, щоб порівняти свої уявлення з моїм баченням