СПУСК

— Полетіли! — дала команду Терна.

Вона як досвідчений стрілець тримає напоготові зброю, а я керуватиму ховером. Щоб мати вільними обидві руки, вона відкинулася на спинку й широко розставила ноги. Я ж опустив скляне забрало на обличчя шолома й всівся за кермо. Ех, шкода, що мені не можна помчати, хизуючись перед дівчатами, виписуючи складні вензелі та круті розвороти. Моє завдання — обережно й потиху наблизитися до зорельота правим бортом, щоб Терна тримала під прицілом усе, що ліворуч. Бо її напівавтомат дивиться стволом саме ліворуч.

Мел теж наблизиться до корабля й зависне майже над ним. Струмінь повітря з її ховера битиме по корпусу корабля, і я маю надію, що здує оті ліани, які вже простягнули батоги свого ствола на нову територію. Бо під їхнім листям може зачаїтися якась небезпека, що маскується під віти, а сама чи далеко стрибає, чи плюється отрутою. Я під час наради заздалегідь показав долонями (зображуючи два ховери), як ми маємо підлетіти до корабля, і тому впевнений, що ця частина мине гладенько.

Подивився на Мел. Вона стоїть трохи зігнувшись на вже працюючому транспорті. Сіла й злетіла трохи вище. Ну, хай усе буде добре! Я теж злетів і неквапливо поплив до краю провалля. Ховер трохи просів, коли не відчув під собою ґрунту, але автоматично додав обертів і втримав висоту. Я почав неквапливо спускатися, придивляючись до скель навкруги. Навкіс ми повільно наближалися до корабля. Вода в річці темна й, здається, непрозора. Щось зелене росте у воді біля берега. Отже, глибина пристойна, та й течія досить швидка.

У цій річці води багато, але не від самого початку каньйону, бо вона поступово додається з якихось джерел, які пробиваються в ущелину, і ось тут уже утворився великий потік води. Можливо, наше плато теж колись мало рослинність, але ось ця розщелина висмоктує всю воду. Зверху майже не буває дощів, бо випаровуватися нічому, знизу ґрунтові води стікають усі ось сюди. Щоб повернути рослинність на наше плато, потрібно загатити цю велику тріщину на лисині Тінерайз. Цікаво, мені здається, що Тінерайз — це жіноче ім'я.

Я потиху розвернувся правим бортом до корабля й почав знижуватися за кілька кроків від дверей. Мел дмухнула на нас гарячим повітрям із двигуна своєї літалки й зайняла місце там, де й домовлялися. Опустився біля дверей і не вимкнув двигун. Усе одно нічого не почую, бо в нашого медика двигун не вимкнеш. А так хоча б швидко злетіти можна буде. Мені знадобилося десь десять хвилин, щоб відчинити двері зорельота, бо ми дозволу пройти всередину не мали. Аналізатор засвітив зелений вогник, і двері, клацнувши, заїхали в корабель.

Терна спиною до мене пильно оглядалася довкола. Мел теж мовчала, отже, її сканер не показує чогось живого та теплого поряд із нами. Одразу за дверима я під'єднався до прихованої в обшивці панелі й підключив пристрій, який зв'язав корабель через ретранслятор, встановлений на ховері Мел, і далі через супутник напряму з нашою базою. Уже за кілька хвилин в динаміках шолома почувся голос Крайта. Він повідомив, що ШІ корабля вже заніс нас до бази даних і відтепер сприйматиме нас як членів екіпажу.

Отже, ШІ підтримував активність ці три роки у сплячому режимі, і ми досить швидко впоралися. Бо чорт його знає... А якби в них на кораблі був бойовий дроїд? Виїде й почне шмаляти по нам. Отже, найперше, що ми зробили після зламу дверей — це підключилися до ШІ й легалізувалися, щоб він не встиг утнути якусь дурницю, захищаючи корабель.

Якби не Крайт, ми б навряд чи впоралися з цим завданням навіть за тиждень. ШІ точно зажадав би підтвердження з тієї космічної бази, де ми проходили підготовку. І як би ми його отримали? Довелося б відключати штучний інтелект, але біс його зна, чи нам пощастило б зробити це без пошкоджень корабля та без поранень когось із трьох? Він би точно намагався захищатися.

— Ідемо в головну рубку! — сказала Терна й рушила вперед по коридору, коли ми вийшли з тамбура.

У головній рубці ледь жевріли вогники індикаторів і було чисто. Тобто не було пилу.

— Говорить перший пілот Терна Вайз! Доповідь щодо стану корабля! — суворим голосом зажадала наша спеціалістка зі зброї.

Уже через кілька хвилин ШІ видав повний звіт. Нам пощастило: ушкодження виявилися незначними. Пілот гальмував двома задніми посадковими лапами, і вони поламані. Втратили трохи менше половини кисню — і я не зрозумів чому, бо в цей момент доповіді трохи відволікся, роздивляючись пульт ручного керування. Кілька емітерів щитів згоріли, щоб витримати удар під час складного маневру, коли корабель упав боком у провалля, а потім вирівнявся. То ось як вони впоралися! І, мабуть, саме тому й наш корабель, хоч і розвалився на кілька частин, теж більш-менш вдало сів, а не розплющився об Тінерайз. Щити допомогли!

Я недосвідчений пілот, жодного разу не був у складних умовах, та й той симулятор, який дають із навичками, — він дуже поверхневий і простий. Тому пілотів навчають на тренажерах, які нагадують справжню головну рубку зорельота, і саме там їм показують різні складні ситуації, які мали місце в реальності. Вислухавши доповідь, Терна віддала наказ перевірити системи й готуватися до злету.

— Ходімо, скажемо щоб Мел злітала вгору й летіла до нашого табору. А ми слідом підлетимо як тільки ховери в трюм запхаємо! — запропонувала Терна, і я лише хитнув головою, погоджуючись.

Це була дурість: усе одно ми б розмовляли по рації, але в той момент я не рахував наші помилки. Це була перша. А от скло шолома я даремно не опустив. Це була друга помилка. Ми вийшли з корабля, який послужливо відчинив двері шлюзу назовні. Терна вже підняла голову й казала в мікрофон рації, що корабель здатен летіти і Мел потрібно повертатися на базу. Мел дивилася на нас зверху, нахилившись із ховера. І тут я відчув на собі важкий погляд і одночасно бічним зором помітив щось. Такого не може бути! До зелених кущів було десь п'ятнадцять метрів, і між нами та кущами застиг у стрибку просто в повітрі якийсь великий звір. Терна його не бачить, бо вона майже спиною до звіра й дивиться вгору, а Мел, видно, відволіклася або через шум ховерів не почула писку пристрою, який ловив теплову сигнатуру хижаків.