ДОПОМОГА СОЮЗНИКІВ

Захід сонця повільно фарбував небо у відтінки пурпурового та золотого, коли Джек та Еллі їхали по пустельній дорозі вздовж каньйону. Вдалині вимальовувалися пагорби, і безмовна пустеля ніби чекала на щось важливе. Коні йшли повільно, ніби відчуваючи напругу, що витала в повітрі. Це було єдине місце, де вони могли говорити вільно, далеко від цікавих очей та вух.

Коли вони зупинилися на вершині пагорба, звідки відкривався краєвид на безмежну пустелю, Джек зліз з коня і допоміг Еллі спуститися. Вони стали на краю урвища, милуючись заходом сонця. Нарешті Джек заговорив, порушуючи тишу.

— Мені треба знати, що ти готова допомогти, — сказав він, дивлячись у далечінь, але відчуваючи її присутність поряд. — Цей план… він ризикований. Ми обидва можемо постраждати. Але якщо ми нічого не зробимо, вони продовжать вбивати. Я з'ясував, що Вільямс відіграє головну роль у цих контрабандах та нападах. Він підставив Тома, і тепер я впевнений, що він за цим стоїть. Але мені потрібні докази.

Еллі мовчала, її обличчя було зосередженим. Вона присіла на камінь і задумливо глянула на землю.

— Ти хочеш, щоб я дізналася про нього щось, що можна використати проти нього? — спитала вона спокійно, але в її голосі чулася тривога.

- Так, - підтвердив Джек. - Ти знаєш місто, знаєш людей. Можеш почути те, що мені не під силу. Ніхто не запідозрить тебе. Якщо ти зможеш дізнатися, з ким він зустрічається, які угоди провертає, це може стати нашим шансом.

Еллі кивнула, дивлячись на захід сонця, який тепер відбивався в її очах, ніби вона бачила в ньому щось більше.

— Допоможу, — сказала вона твердо. — Але ти маєш бути готовим до того, що не всі будуть з тобою заразом. Вільямс має вплив. Його бояться. І ті, хто на його боці, не пошкодують зусиль, щоб зупинити нас.

Джек замовк на мить, перетравлюючи її слова. Він знав, що це правда. Це була не просто особиста справа — то була війна за справедливість.

Захід сонця згущувався, ніби обволікаючи їх у тепле золотисто-рожеве світло. Джек та Еллі стояли поруч, мовчки дивлячись на далекі пагорби, де серед пісків несміливо розцвітали рідкісні квіти дикого Заходу. Вітер був теплим, і здавалося, що час сповільнився, даруючи їм цей спокійний момент серед хаосу їхніх життів.

Джек крадькома кинув погляд на Еллі, її силует, освітлений заходом сонця, здавався йому ще прекраснішим. Вона виглядала спокійно, але він знав, що за цим спокоєм ховається буря думок та почуттів. Еллі була сильною, але в цей момент вона здавалася йому вразливою, майже тендітною, як ці рідкісні квіти серед пісків. Він відчув раптове бажання захистити її від усього, що могло статися.

Її волосся злегка майоріло на вітрі, а очі блищали у відбитку заходу сонця. Еллі помітила його погляд, але не відвела очі, навпаки, вони зустрілися, і в цю мить між ними виникло щось більше, ніж просто дружба чи порозуміння. Це було почуття, яке обоє не могли ігнорувати. Тиша говорила за них більше, ніж будь-які слова.

— Ти колись помічала, які тут квіти ростуть? — тихо спитав Джек, порушивши мовчання. Його голос був хрипким, але м'яким.

- Так, - відповіла Еллі, її голос звучав немов луна цього спокійного вечора. — Вони рідкісні, як і все прекрасне у цьому світі. Навіть у такій суворій землі вони знаходять спосіб жити.

Вона нахилилася, щоб зірвати один із квітів, і, тримаючись за його тонке стебло, подивилася на Джека.

— Іноді мені здається, що ми такі самі, як ці квіти. Ми боремося, незважаючи ні на що, — додала вона, подаючи квітку Джеку.

Джек узяв квітку з її рук, відчувши її тепло. Він довго дивився на нього, а потім знову підняв погляд на неї.

- Ми впораємося, Еллі. Я не дозволю, щоб із тобою щось трапилося. Ти для мене... більше, ніж я думав,— зізнався він, голос його став трохи тихішим, але в цих словах був прихований зміст, який вона одразу зрозуміла.

Її серце забилося швидше, але вона не відводила погляду.

— Джеку... — тихо почала вона, але не знала, що сказати далі. Слова були зайвими, все вже було сказано у їхніх поглядах.

Вони знову замовкли, дивлячись на сонце. В цей момент світ навколо ніби зник, залишивши тільки їх двох у центрі всесвіту, де були лише вони та ці квіти, що розцвіли в пустелі.

***

Наступного ранку Джек прокинувся з ясною метою: знайти тих, хто зможе допомогти йому викрити контрабандистів. Він знав, що маршал Гаррет був надто тісно пов'язаний із Вільямсом та впливовими людьми міста. Це означало, що йти безпосередньо до закону було марно. Однак у цьому брудному місті напевно були ті, хто втомився від свавілля та страху, які нависли над усіма через контрабанду та угоди за спиною мирних жителів.

Джек попрямував до центру містечка, його кроки були впевненими, але погляд напруженим. Люди тут завжди говорили багато, але Джек умів читати між рядками. Насамперед він вирішив відвідати Білла Хантера, власника невеликого магазину, який колись був другом сім'ї МакКолл. Він не був багатим, але мав свою думку та вплив на фермерів, які залежали від його товарів. Джек знав, що коли Білл не був безпосередньо пов'язаний із злочинцями, то напевно був у курсі чуток і пліток.

Коли Джек увійшов до магазину, Білл підвів очі й кивнув головою.

— Джеку, давно не бачилися. Що привело тебе сюди у такий час? — спитав він, відкладаючи убік товар, який пакував.

- У мене до тебе справа, Білле, - почав Джек, підійшовши ближче. Він говорив тихо, щоб ніхто не міг слухати. — Я намагаюся докопатися правди про те, хто стоїть за контрабандою зброї. Ти щось чув?

Білл насупився і схрестив руки на грудях.

— Усі чули, але мало хто каже. Ти знаєш, що такі речі можуть закінчитися плачевно для тих, хто надто багато роззявляє рота. — З тяжкістю в голосі сказав Білл.

- Я не шукаю, щоб ти ризикував своїм життям, Білле. Але якщо в місті є хтось, хто міг би допомогти мені, хто втомився від страху та готовий дати свідчення — скажи. Я мушу знати.

Білл довго мовчав, обмірковуючи Джека. Він боявся за своє життя, але в його очах був проблиск рішучості.