Розділ 15

Тея

Ратана не стала писати відповіді на мого листа, а одразу прилетіла до палацу з речами.

Я поки що не знаю, чи варто розповідати подрузі про свою вагітність. Звичайно, я їй довіряю, але… я виросла в палаці та знаю, що найкращий спосіб зберегти щось у секреті – це не розповідати взагалі нікому.

Зараз моє маля занадто вразливе, і я не хочу, щоб із ним щось трапилося. Я більш ніж впевнена, що батько зробить усе можливе, щоби позбавити мене небажаної йому вагітності. Я чудово знаю, що на мою руку в нього вже є кілька гідних, на його думку, претендентів. Але наші з ним погляди на те, як виглядає моє вдале заміжжя, не збігаються. Тому я ще не готова будь-кому довірити свою таємницю. Зачекаю поки що.

Тато добре знайомий із Ратаною, її батько – міністр фінансів в уряді Озерного Краю. Подруга часто була в палаці та ми багато разів із нею залишалися ночувати й у неї вдома, і в палаці, коли засиджувалися допізна за розмовами.

Батько привітно привітався з Ратаною, і ми пішли вечеряти. Вирішили, що до східної резиденції вирушаємо завтра. В екіпажі, ясна річ.

Після вечері ми ще довго балакали з Ратаною про всілякі дрібниці, які мені раніше здавалися життєво важливими, і я раптом зрозуміла, як сильно змінилася за останні кілька тижнів. Сукні, стрічки, прикраси, залицяльники, плітки та заздрісниці… Усе це тепер здається таким дріб’язковим і безглуздим! Я вдаю, що слухаю останні новини бульварної преси, а сама насилу приховую бажання обернутися і полетіти вже зараз, не чекаючи, поки настане ранок.

Ратана, зрештою, зауважує, що я не стежу за розмовою. Я посилаюся на горезвісне линяння, і ми розходимося до наших кімнат. Засинаю тривожним сном, кілька разів за ніч прокидаючись, щоб не проспати.

Щойно дочекавшись світанку, одягаюся і вибігаю в їдальню. Найменше мені зараз хочеться їсти, але скаржитися на ранкову нудоту було б дуже підозріло.

Після сніданку на мене чекає неприємний сюрприз: для того, щоб спостерігати за моїм линянням, разом із нами вирушить палацовий лікар…

Ердан

Очікування затяглося, і я вже закінчую інспекцію п’ятого гарнізону. Слава Богині Гір, такого начгара, як Мірас, мені більше не траплялося. Так, довелося замінити ще одного, але виключно через його вік, який не виявлявся ні старечим маразмом, ні недоумством. Ми урочисто проводили бойового дракона на пенсію, і я, задоволений роботою, збираюся повернутися ненадовго до столиці.

Симптоми розлучення з Парою вже починають часом накривати мене, тим більше, що перебувати тут немає потреби, тому що звісток про Барта немає жодних.

Ізир, нарешті, дістався до мене, і я залишаю його чекати на відповідь на мій запит про місцеперебування Барта. А я повернуся до палацу й побуду з Ксі пару днів, а потім знову займуся пошуками.

– Фраю, у тебе ще лишилося кого послати до столиці? – покепкую над своїм другом і за сумісництвом начальником служби екстреного зв’язку.

– Дякувати Богам, уже повернулися ті, кого я раніше відправляв!

– От і гарно! Відправ гінця до палацу, нехай Раян терміново вилітає сюди, і як тільки буде інформація про місцеперебування Барта, одразу ж вирушить до нього. І нехай поки що продовжить замість мене інспекції навколишніх гарнізонів, якщо буде час, звісно. Барт у пріоритеті! А мені треба трохи побути зі своєю Парою.

– Почалися проблеми? – стурбовано запитує друг.

– Трохи, якраз встигну повернутися до Ксі.

– Добре, відправлю посланця зараз!

– Так, й Ізиру парочку своїх людей залиш. Найшвидших. Я хочу якомога швидше отримати новини про Барта, коли вони з’являться.

– Найшвидший тут взагалі-то я! – з гордістю заявляє Фрай. – Тож залишуся особисто.

– Добре, тоді я вилітаю негайно. До речі, я бачив кілька молодих драконів із Роду Летучих, мені здається, вони тобі підійдуть! Тож можеш розширювати свій підрозділ. Вибирай будь-кого.

Фрай у відповідь задоволено бурчить. Хоча ініціатива створення служби екстреного зв’язку була моя, та й робота виявилася далеко не з легких, Фрай загорівся цією ідеєю і навіть закинув банківську справу, що не зовсім втішило його рідних. Але другові подобається це призначення, а я задоволений його роботою.

Практично одразу вилітаю до столиці, щоб якнайшвидше повернутися до пошуків брата. Де б зараз не був Барт, підозрюю, що йому доводиться не солодко.

Дорога додому зайняла не так багато часу, як я побоювався, щоправда, більшість охорони відстала. Я б міг ще швидше долетіти, але довелося пригальмовувати, щоб зі мною залишилася хоча б пара супровідників. Отримати догану від Дігана, мені зовсім не хочеться. Я, звичайно, король, але Діган не соромиться у висловах, коли справа стосується моєї безпеки. І не тільки у висловах… Шиплю, згадуючи його важку руку.

Посланець, відправлений Фраєм до столиці, лише трохи випередив мене, і я зіткнувся з Раяном просто на майданчику для зльоту.

– Жодних звісток? – запитуємо одночасно й так само синхронно знизуємо плечима.

– Все гаразд удома?

– Так, жодних сюрпризів.

– Батько не з’являвся?