Розділ 7

Барт

Я не знаю, скільки часу пройшло, і скільки днів і ночей триває цей кошмар. За час польоту, моя оголена шкура неабияк потріпалася і вся вкрилася ранами. Їди та води в мене немає. Від зневоднення шкіра почала пересихати, а через відсутність їжі сильно сповільнилася регенерація та пригальмувалося зростання нової луски.

У перші дні я ще виходив зі свого притулку в марних спробах пополювати. Але до Лабіринту Смертників не заходять навіть дикі звірі. Першого дня мені вдалося напитися, але більше спуститися до річки я не ризикнув, сил злетіти в мене практично не залишалося.

Чи збираюся я повернутися до столиці? Такий був мій початковий план: здатися після закінчення линяння. Я чудово розумію, що чекає на мене – у королівстві за дезертирство лише одне покарання: довічна каторга, але мені здавалося, що це все-таки хоч трохи, але краще, ніж провести залишок життя в підземеллі, не бачачи сонця та неба, не відчуваючи краплі дощу на обличчі та вітру, який колише дерева.

Я знаю, що каторжанам дають спеціальне зілля, що присипляє їхнього дракона. Перспектива не дуже радісна, але в будь-якому випадку це краще, ніж тримати свого звіра в клітці підземелля, випускаючи лише коли ніхто не бачить і те, тільки для того, щоб він міг кидатися на стіни та гризти грати. Нехай краще він спить, під впливом сон-трави й не страждає в замкнутому просторі.

Але за кілька днів я зрозумів, що не тільки підземелля, а й каторга мені більше не загрожує. Я знесилів настільки, що в мене просто не вистачить сил вибратися, не те що з ущелини, а й навіть із печери.

В останні свої години думаю тільки про Тею. Про те, якою ж я виявився тварюкою. Я кохаю її, але те, що я зробив у нашу останню зустріч…

Ричу на себе і вию, думаючи про мою кохану, і гадаючи, а чи не вагітна вона??

Відлітаючи на стажування до столиці, я зробив єдине, що міг: залишив Дарату й попросив віддати Теє всі свої заощадження. Там, звісно, небагато, але, можливо, це хоч якось допоможе коханій, якщо вона виявиться вагітною.

А ще я попросив Дарата передати дівчині адресу мого наставника Гріта. Він допоможе їй, якщо що. От тільки… Чим більше я про це думаю, тим більше розумію, що це була погана ідея. Якщо в нас із Теєю буде малюк, бути йому золотим драконом! Отже, наставник повідомить про дитину Грегу, і… Черговий бастард у військовій школі?! Як тільки я думаю про це, я не можу стримувати виття. Хоча, навіщо мені стримуватись у цьому забутому Крилатими та Некрилатими Богами місці?

Тея

Отримавши від Дарата гаманець та адресу наставника, повертаюся до резиденції, і, зачекавши добу й підібравши парочку кошенят, щоб не викликати підозри в батька, повертаюся до столиці.

Відчуття, що зі мною щось відбувається, не залишають мене всю дорогу назад, але, тільки повернувшись додому починаю потихеньку здогадуватися, що зі мною. Гоню від себе ці думки, тим більше зараз мені треба вмовити батька відвідати королівство Диких Земель. Якщо Барт там, то я знайду його! Наша Істинність не ініціалізувалась, але я вже давно відчуваю, коли Барт близько!

Мені треба тільки потрапити до палацу і я його знайду.

Ердан

Нашвидкуруч перекусивши, ми вирушаємо на пошуки Барта. Ізир уже розбив місцевість на сектори, і його люди планомірно обшукують ущелину, залишаючи добре помітні мітки, щоб не заблукати та не витрачати час на обшук однієї ділянки двічі.

На п’яту ніч наших пошуків, відпочиваючи після вечері, я раптом почув страшне виття в голові. Зважаючи на все, крім мене й Раяна, який тут же прибіг до мене, ці звуки більше ніхто не чує, а значить це – Барт!

Ізир ледве вмовляє нас дочекатися ранку. Як мій охоронець, він насамперед думає про мою безпеку, про яку я постійно забуваю.

– Ердане! Летіти на пошуки вночі, у незнайомих горах, та ще й у Лабіринті Смертників -  це самогубство! Я тебе не відпущу! – умовляє мене Ізир, а я у відповідь тільки гарчу і клацаю щелепами.

– Тобі мало було нічних польотів у горах Імперії? Забув про розпороте крило? Тобі не вистачає гострих відчуттів? – продовжує друг, нагадуючи мені мої пригоди під час навчання в Академії Імперії.

З гарчання переходжу на шипіння, але погоджуюсь, хоч і не відразу, з його доводами.

Ледве дочекавшись ранку, ми з Раяном вирушили на пошуки. Виття в моїй голові не припиняється, тільки іноді зривається на скиглення. У напрямку, звідки ми чуємо ці жахливі звуки, ущелина вкотре роздвоюється. Розділяємось і ми з Раяном. Тож наші шанси знайти Барта збільшуються вдвічі.

Залетівши в глухий кут, повертаюся в базовий табір, щоб трохи поїсти та дочекатися новин від Раяна.

«Ердане! Ми знайшли його! – чую голос брата буквально за кілька хвилин. – Він відмовляється обертатися і його зараз притягнуть».

Через деякий час з’являються гвардійці, один із яких несе в лапах Барта.

Не приземляючись, дракон кидає його на землю і мене накриває хвилею болю, що перейшов від Барта до мене через ментальний зв’язок. Хлопець зовсім не вміє ним користуватися, і я відчуваю не лише його біль, а й розпач. Він у дуже поганому стані, мабуть, весь час линяння провів без їжі та води. І, судячи з його вигляду, гвардійці, що знайшли його, не стрималися і досить сильно побили. Йому б зараз обернутися і регенерувати, але, озираючись на всі боки, розумію, що тут це не можливо.