Розділ 2

Барт

Це мій останній рік у військовій школі. Випускні іспити я склав на відмінно й мене направили на практику до підрозділу королівської варти до палацу. Це не першій мій візит до столиці. Я вже кілька разів бував тут. Нас, тих хто не має батьків і перебуває на повному забезпеченні держави, іноді возили на свята до різних міст королівства,  тож мене пощастило відвідати головне місто країни.

Потрапити на стажування в королівську варту, та ще й у столичний палац – це величезна удача! Тим паче для сироти. Якщо тебе помітять, то є шанс, що начальник варти дасть на тебе заявку.

Немає сенсу говорити, що служба в палацовій варті набагато легша й перспективніша, ніж у якомусь дальньому гарнізоні. Але не для мене. Моє завдання – бути якомога непомітнішим. Хоча довго ховатися не вийде. Час, відпущений мені, добігає кінця. Я не розумів, наскільки насправді безтурботним було моє дитинство, поки не наблизився час мого першого дорослого линяння. Скоро всі дізнаються, що я належу до Роду Золотих Драконів. І Грег мені цього не пробачить…

Моя луска вже потихеньку починає сипатися, і я намагаюся не обертатися без нагальної потреби. Скільки часу в мене є в запасі?

Я сподіваюся, що Грег чи наставник найближчим часом з’являться в школі та, дізнавшись, куди мене відправили на стажування, заберуть кудись, де я зможу спокійно скинути підліткову луску, не зробивши загальним надбанням пригоди мого батька короля Грега. Що буде зі мною далі, я не уявляю. Знаючи характер Грега нічого хорошого на мене не чекає.

Вкотре перебираю можливі варіанти. Далекий гарнізон? Але без обороту служба неможлива! Заборона на оборот? Я готовий дати присягу, що ніколи більше не прийму звірину форму, але ось чи повірить Грег? Та й сам я, чи зможу втриматися від цього? Так, я знаю, що можна постійно тримати свого дракона в сплячому стані, приймаючи відвар із драконової сон-трави. Але чи повірять мені на слово, що я не пропущу приймання зілля?

Скільки б я не перебирав варіанти мого майбутнього, реальним залишається лише один: мене запруть у підземеллі до кінця моїх днів. І я не зможу більше літати… Але хоча б зможу обертатися, якщо, звичайно, у їжу не додаватимуть горезвісну сон-траву. Ричу від безсилля, розуміючи, яке майбутнє мені чекає.

Змінившись із варти, прямую до їдальні, тобто я думав, що йду туди. Але, схоже, що задумавшись про своє непривабливе майбутнє, я заблукав у численних коридорах палацу. У цьому крилі, здається, я ще не був.

Пройшовши ще кілька поворотів, розумію, що без сторонньої допомоги мені не вибратися із цих лабіринтів. Чую розмову за одною із дверей і вже збираюся постукати та спитати дорогу, але впізнаю голоси.

– Ердане, у палацовій сторожі поповнення. – Це голос принца Раяна!

– І? Мені це навіщо знати? – А це каже наш король Ердан.

– Там із військової школи на стажування молодняк прибув.

– Нагледів когось? Хочеш у свою охорону забрати? Не боїшся, що Караді молоденький стражник сподобається? – сміється Ердан. А я розумію, що питати дорогу до їдальні королівської варти самого короля чи його молодшого брата – не найкраща ідея. Озираюся на всі боки, вибираючи, куди попрямувати в пошуках виходу.

– Ердане! Тобі б позубоскалити тільки! Король начебто, подорослішати повинен… Тут інша проблема зовсім.

– Та викладай уже, що трапилося?

Не вдаюся в розмову, мені своїх проблем вистачає. Здається, я прийшов звідти… Вибираю один із коридорів.

– Один із молодих, Барт, начебто. У мене з ним ментальний зв’язок…

Пригальмовую, почувши своє ім’я від принца Раяна.

– Якого Некрилатого Бога? – вилаявся король.

– Ось і я про те…

– Ти його в обороті бачив?

– Зелений, ще не перелинув. Але луска вже сиплеться.

– Думаєш, він – …?

– А чому б і ні??

– Цікаво, батько знає?

– І я про те ж.

– А цей, як його, Барт, він тебе у своїй голові помітив?

– Схоже, що ні, недосвідчений. Та я і не ліз сильно. Зачепився за нього випадково, проходячи повз. Так і пішов, не привертаючи уваги.

– Пильнуй за ним, а я дізнаюся про нього детальніше.

Оце ж я попав! Як шкода, що не заблокував ментальний зв’язок раніше! Тепер вони здогадуються? І тільки Боги знають, що на мене чекає далі. Що робити?? Адже моє линяння ось-ось почнеться! І я не уявляю, як зупинити цей процес. Мені треба дотягнути до появи Грега чи наставника. Хоча… що це змінить? Після линяння приховувати моє походження більше не вийде, а це означає, що приховувати будуть мене.

Зітхаю, то це означає, що приховувати будуть мене, як і раніше, але тільки ретельніше. Що на мене чекає? Далекий гарнізон? Заборона на оборот? Підземелля?

Досі я був більш-менш вільний. У межах військової школи, зрозуміло.

Нас не тримали під замком, й у вільний від занять час ми могли літати околицями, а на вихідні отримували звільнення і вирушали до сусіднього містечка. Там ті, хто мали сім’ї, зустрічалися з родичами, які приїхали їх відвідати. А такі як я – сироти, просто проводили час, гуляючи містом. Нам виділяли кишенькові гроші, і ми з хлопцями забігали до нашої улюбленої кондитерської, де булочки та цукерки учням королівської військової школи продавали за пів ціни. І, хоч я й страждав від відсутності сім'ї, тепер я розумію, що мої дитячі роки минули не так уже й погано. Але попереду доросле життя та дорослі проблеми…