Глава 13 " Нью-Йорк"

Ванесса

Через те, що прямого рейсу до Нью-Йорка з Гелени немає, доведеться робити пересадку в Солк-Лейк-Сіті. Як не дивно, та страху висоти не відчула. Просто налаштувалася, що це потрібно зробити й з легкістю сіла у літак. Півтори години і я на місці. Отримую замовлений Тіною квиток та сідаю на вільний стілець в залі очікування. Будівля дощенту заповнена людьми, всі кудись поспішають. Відчувається загальне хвилювання. Одна жінка, що сиділа неподалік від мене жалілася комусь телефоном, що запізнилася на літак й не може купити новий квиток, бо все розкупили. За три години я наслухалася й надивилася такого, що мороз по шкірі. Люди, щоб потрапити в потрібне місто готові платити шалені гроші, щоб перекупити квиток. Мені таких грошей ніколи не заробити. Добре, що до мене ніхто не чіплявся. Я скромно просиділа на своєму місці, читаючи книгу, яку прихопила із собою й о сімнадцятій тридцять знову піднялася в небо й вирушила назустріч Нью-Йорку. Що мені принесе ця подорож, залишається тільки здогадуватися. Сподіваюся, Тіна отримала моє повідомлення з нагадуванням, що я в дорозі й не забуде мене зустріти.

Літак приземлився майже о дванадцятій годині ночі, всі швидко кинулися забирати свій багаж, а я розгубилася. Просто така величезна будівля аеропорту вражала. Хотілося роздивитися все навколо. Аеропорт імені Джона Кеннеді є найбільшим в Північній Америці. Він розташований в районі Куїнс за двадцять кілометрів від Манхеттена. З цього аеропорту можна потрапити в будь-яку точку світу. Я багато читала про місто й навіть зробила собі помітки, куди хочу обов'язково потрапити. Так задивилася, що ледь не гепнулася, бо на мене налетіла якась жіночка з купою валіз й дуже брудно вилаяла за неуважність. Я швидко вхопила свою сумку й рушила за потоком людей на вихід.

Тіну помітила одразу, її тоненька фігурка, закутана в широкий пуховик оверсайз й червоний шарф нервово топталася на місці, розглядаючи пасажирів. У руці вона тримала табличку з моїм іменем. Це виглядало дуже мило.

— Думала я тебе не впізнаю? — підійшла до неї, коли вона відвернулася.

— Ванессо! — налетіла на мене з обіймами. — Я думала ти не прилетіла, купа народу пройшла, а тебе все немає. Вибач, — кивнула на табличку. — Не знаю твого прізвища.

— Коллінз.

— Ну, що? Вітаю у Нью-Йорку, Ванессо Коллінз! — голосно промовила дівчина. — Він тобі сподобається! Ходімо, — взяла мене за руку й потягла за собою на вихід.

— Тіно, мені потрібно купити квиток додому, бо все розкуплять.

— Це всі твої речі? — натомість запитала дівчина.

— Так, я ж не надовго.

— Е… Так, ходімо. А квиток замовимо, якщо надумаєш летіти, — різко розвернулася й попрямувала на вихід з аеропорту.
Вона так швидко йшла, маневруючи між потоком пасажирів, що я ледь за нею встигала.
— Сюди, ось наше таксі. Ох і холодно сьогодні, — бурчала, сідаючи в автівку.

— Подивилася б ти, що у Монтані відбувається, — весело хмикнула на її бурчання. — Все засипало снігом, а у вас, вважай досі осінь.

— Не хочу снігу, але обожнюю Різдво. Завтра, а точніше вже сьогодні, ми підемо по магазинах, а ввечері нас чекає святкова вечеря у родинному колі. І не здумай заперечувати, — обірвала мою спробу щось сказати, — я тебе запросила.

— А зараз ми куди?

— У квартиру на Манхеттені, там заночуємо, а вранці вирішимо, куди в першу чергу підемо.

— На самому Манхеттені?

— Так, — розсміялася дівчина.

За півтори години ми були на місці. Це тобі не Монтана, Ванессо! Навіть вночі на вулицях повно транспорту. Все світиться, краса навколо. Я сиділа й не встигала крутити головою по боках, коли Тіна про щось розповідала. Нічне місто бурлило у своєму шаленому ритмі. Навіть уявити страшно, що твориться тут вдень.

Таксі під'їхало до гарного багатоповерхового будинку, Тіна розрахувалася й потягла мене всередину.

— Втомилася? — запитала в ліфті. — Зараз відпочинемо.

— А ми твоїх не розбудимо?

— Чого б це? Ця квартира пустує. Колись тут жив Майк, а потім зробив ремонт на сімнадцятому й перебрався туди. А ця квартира залишилася мені, от тільки мене ніхто не відпускає жити окремо, — розповідала дівчина, відмикаючи двері.

— На сімнадцятий поверх у цьому будинку?

— Так.

— Тобто зараз він знаходиться лише на декілька поверхів вище? — не вірила своїм вухам. Я думала, що більше ніколи його не побачу, а він живе в будинку де я буду ночувати.

— Ну, так! Що тебе дивує? Скучила? Не хвилюйся, завтра побачиш, а зараз він вже, мабуть, спить. Чи зависає десь, але краще не перевіряти.

— Е… Ні, що ти? Просто запитала, — почала мимрити, збентежившись від її слів.

— Та все нормально, заходь вже, — розсміялася дівчина. — Природно, що він тобі сподобався, наш Майк вміє зачаровувати дівчат.

Я нічого не відповіла, бо зовсім розгубилася. Схопила свою сумку й швидко зайшла у квартиру. Хто б сумнівався, що вона виглядатиме, як з модного журналу інтер'єрів. Все супер сучасне, гарні меблі, багато простору, кухня — просто мрія будь-якої жінки. А на додачу — чарівний краєвид нічного міста з вікна.

— Може їсти хочеш?

— О пів на другу ночі? Ні, тільки спати.

— Ну тоді по кімнатах, — позіхнула Тіна й показала мені кімнату.

— Ось, виділяю тобі спальню, як почесній гості, — урочисто повідомила. — Почувай себе як вдома. 

Кімната й справді більше схожа на помешкання чоловіка. Все тільки найнеобхідніше, переважають темні тони в інтер'єрі. Навіть постільна білизна темного кольору. 

Я прийняла душ в шикарній, величезній ванній кімнаті, одягла піжаму, яку взяла з собою й завалилася спати. Все завтра. Роздивлюся квартиру й поспілкуюся з Тіною. Від думки, що тут жив Майкл й спав на цьому самому ліжку почувала себе якоюсь крадійкою, що незаконно пробралася у чуже помешкання й хоче підгледіти за життям господаря. Втома від перельоту взяла своє й я не зчулася, як заснула міцним сном. Мені снилося щось приємне, було спокійно й затишно. Та довго поспати не вдалося. Прокинулася від холодних дотиків до живота. Спочатку подумала, що уві сні мене хтось обіймає, але остаточно прокинувшись зрозуміла, що футболка з піжами задралася й на моєму животі лежить рука, а в шию хтось дихає. З диким криком я скинула з себе ковдру й злетіла з ліжка. Через те, що було темно і я не зорієнтувалася у просторі, боляче вдарилася плечем об шафу.

Почала хаотично рискати руками по стіні в надії знайти вимикач, та все марно, тому притиснулась до стінки виставивши руки перед собою. Світло вмить спалахнуло й переді мною виник сонний, переляканий Майкл.

— Ти?! — прокричали ми в один голос.

— Як? Трясця! Як ти тут опинилася?

— Я… я тут сплю, — серце вискакувало з грудей, а слова не хотіли складатися в речення.

— Чому я не в курсі?

Він був одних боксерах і я намагалася не дивитися в його бік.

— Майкле! — увірвалася Тіна на наші крики. — Ти чому не в себе?

— Забув ключі у батьків, а запасні маю тільки від цієї квартири.  Що це таке? — вигукнув, тицьнувши в мій бік пальцем, як в якусь річ.

— Це Ванесса! Хіба не видно?

— Що вона робить у моїй спальні? — далі лютував чоловік.

— Ця спальня вже не твоя, — зовсім не злякалася Тіна. — І не кричи так, весь будинок прокинеться від твоїх криків. Керуй у себе на роботі.

З цими словами вона підійшла до мене, вхопила за руку й потягла за собою.

— Псих, — кинула наостанок й зачинила за нами двері спальні.