Глава 12 "Майкл"

Майкл

Задум Ванесси втекти з обіду розгадав одразу, вона всю дорогу про щось активно розмірковувала, а коли в'їхали в місто, роздивлялася по сторонах. Ясно ж, що вона не ходить по дорогих закладах. Зрозуміло, що дівчина не просто так працює в тому кафе. Скоріш за все має заробляти собі на життя. Її зворушливе зізнання про відсутність рідних тільки затвердило мої здогади про тяжку долю такої юної дівчини. Захотілося якось підтримати її, але слів не знайшлося. Тіна теж спохмурніла, бо зрозуміла яке невдале поставила питання. Ванессі тільки вісімнадцять, а вона вже така самостійна. Деяким дівчатам варто повчитися такій витримці, особливо Міранді. Мені здається вона ніколи не навчиться відповідати за свої дії.

— Ну що поїхали на озеро? Чи ти передумала? – з надією запитав у Тіни після обіду.

— Ні, не дочекаєтеся. Поїхали. Але спочатку заїдемо до собору Святої Гелени, я читала про нього, там дуже гарно, — посміхнулася мала й рушила на вихід.

— В неї цілий список, — розсміявся Деймон, помітивши мій здивований погляд.

Розрахувавшись, рушив за своєю компанією. Останньою йшла Ванесса. Вона була одягнена у темні джинси й голубий светр, колір якого їй дуже личить. Сьогодні вже мав змогу роздивитися її струнку фігуру. Ой, не про те ти думаєш, Майкле. Чим вона тебе так зачепила? Так, гарна, але ж таких мільйон і в Нью-Йорку знайдеться. Ну, може не таких... Вона напрочуд скромно себе поводить, не стріляє очима, не спокушає. Хочеться думати, що моя впевненість у намірах молоденьких гарненьких дівчаток, знайти джерело фінансів в обмін на кохання, має виключення.

— Головною пам'яткою міста вважається готична церква. Вона приваблює до себе насамперед архітектурою, а також тим, що під її дахом співіснують відразу три релігійних конфесії — кальвіністи, католики та іудеї, — розповідала Ванесса, коли йшли до Собору. — Іншою пам'яткою вважається Капітолій, можемо також сходити, якщо хочете.

— Ні, достатньо Собору, — тихо відповів їй, поки Тіна щось активно обговорювала з Деймоном.

Собор нас зустрів таємничою тишею й спокоєм.

— Чому нікого немає? — запитала Тіна, роздивляючись високі стелі й вітражні вікна.

— Зараз немає туристів, тому є можливість прийти сюди й посидіти у тиші, — тихо відповіла Ванесса.

— Дуже гарно, — захоплювалася сестра.

— Так. Особливо чарівно, коли проводяться церемонії вінчання. Все прикрашається живими квітами й повітря пронизане ароматами квітів і коханням на все життя.

— Якби ж то на все життя, — підійшов ззаду й своїм голосом налякав дівчину.

— Коли дивишся на щасливі обличчя молодих по-іншому не думається. Справжнє кохання має перемогти всі труднощі. Принаймні я в це щиро вірю.

Я нічого не відповів, бо й сам колись так думав. До Міранди в мене не було бажання заводити серйозні стосунки. Було багато дівчат з якими весело проводив час, ніхто не заморочувався на відповідальності, а тим паче одруженні. Тільки познайомившись з Мірандою вирішив, що час ставати серйозним не тільки в бізнесі, але й в особистому житті.

Надворі піднявся ще більший вітер й похолодало. Як тільки Тіні хочеться їхати на озеро? Вона ніколи не любила холоду. Була б її воля, то всю зиму сиділа б в Маямі. 

— Ми можемо подивитися на це озеро з вікна маєтку, — бурчав на малу, спостерігаючи які темні хмари нависали над нами. Здавалося, ще мить й з неба хлине нескінченний дощовий потік. — Не обов’язково було пертися сюди в такий холод.

— Краєвидами краще насолоджуватися з човна, — зовсім не збентежилася сестра. — Я маю рацію, Ванессо? 

— Е… так. Вода в озері дуже прозора, на мілині гарно видно дно. Озеро Флатхед вважається одним з найпрозоріших озер у світі, — видала нову дозу інформації Ванесса.

— І в чому ж його загадка? – подивився на неї. Я читав про це озеро й було цікаво почути відповідь місцевої мешканки.

— Вода прозора через відсутність водоростей, яким просто не вистачає поживних речовин для росту.

Все вона знає. Маю взяти свої слова назад, бо дівчина й справді гарний екскурсовод.
Працівник на оренді човнів здивувався, коли ми заявили, що хочемо поплавати на човні.

— Я б вам радив приїхати навесні та все гарненько роздивитися, — спробував відговорити нас чоловік. — Зараз не найкращі погодні умови. Тим паче ось-ось піде дощ.

— Ні, — відрізав. — Ми подивимося його сьогодні, бо їхати сюди ще раз я не збираюся.

Він зітхнув та все ж видав нам жилети й провів до човна. Через те, що я частенько дивився на Ванессу, помітив страх на її обличчі. Вона тремтячими пальцями одягала на себе жилет й дуже обережно ступала по човну, а потім миттю сіла. 

— Ванессо, подивися яка краса, — кричала Тіна з іншого боку човна. Вона не бачила як дівчина опустила голову й боялася навіть поворухнутися.

— Тобі погано? – підійшов й присів біля неї. Вона лише кивнула, не підіймаючи голови.

— Розвертайся, швидко! – вигукнув водію човна.

Я взяв її холодну долоню у свою й так тримав, поки човен не причалив до пристані. Потім взяв під лікоть й допоміг вийти. Чому вона не сказала про страх води? У середині розростався гнів, що дівчина зовсім не береже своє здоров'я, адже маючи такий панічний страх його потрібно лікувати, або хоча б не сідати в човен.

— Чому не сказала? – намагався спитати м'яко, але все одно вийшло грубо.

— Думала зможу, — відповіла вона з закритими очима. 

— Поїхали до нас, тобі потрібно відпочити, — підійшов до нас Деймон.

— Ні, мені краще додому, — похитала головою.

Звісно, я навіть не розмірковував над тим куди її везти. Залишати Ванессу одну після панічної атаки було б зовсім не гарно з нашого боку. Колись я надивився що таке страх. Тіна в дитинстві мала необережність залізти на дерево, а потім не змогла самостійно злізти. Добре, що тато був вдома й зняв її звідти. Відтоді вона страшенно боялася висоти. Навіть зараз, коли ми летимо всією сім'єю на відпочинок бачу страх в її очах.

На другому поверсі на всю гучність був ввімкнений телевізор. Коли я увійшов, Міранда танцювала з пляшкую шампанського у руках.

— О, любий, ви вже повернулися? — розтягнула вона п'яну посмішку, обійшаючи мене за шию.

— Ти знову за своє? — зняв її руки з себе й пройшов у ванну кімнату.

— Маю право, у мене відпочинок. Тим паче ти мене кинув тут одну.

— Досить вже, Мірандо, виносити мені мозок, — гаркнув й зачинив перед її носом двері.

Я чув, що вона кричить та крізь гучну музику не розібрати слова. Коли, вмившись, вийшов з ванної кімнати, вона вже одяглася й швидко запихала речі в сумку.

— Що ти робиш?

— Їду. Мене дістали ваші витівки. Ненавиджу вас всіх, — кидає мені й прямує до дверей.

— Ненавидиш? — хапаю її за руку. — Це легко виправити. Ми більше не разом, можеш робити все, що заманеться.

— От і добре, я лечу додому, — вириває свою руку й вибігає з кімнати.

Так хочеться зачинити за нею двері й більше ніколи не згадувати, але в такому стані вона наробить дурниць, тому спускаюся слідом. Навіть таксі викликала, так поспішала додому. Хочеться рознести все до чого дотягнуся, так вона мене вивела. Та десь глибоко всередині відчуваю полегшення, як наче тягар з плечей впав. Напевно, серйозні відносини — не моє. Краще жити у своє задоволення, ні про що не хвилюючись. У мене є сім'я — мої батьки й сестра, а до іншого я, мабуть, ще не готовий. А після відносин з Мірандою, навіть думати про нові відносини не хочеться. Просидівши в кімнаті з пів години, все ж вирішив поїхати до аеропорту, щоб вона не натворила дурниць й сіла у літак без пригод. У вітальні дівчата про щось розмовляли.

— Деймоне, — підійшов до друга, — я поїду прослідкую, щоб вона сіла в літак.

— Так, це варто зробити, — киває друг. — На кухні пуста пляшка з-під шампанського.

— Не дивно, у неї ноги запліталися, коли бігла до таксі.

До аеропорту долітаю швидко. В залі Міранду не знаходжу. Тільки, коли дізнаюся, що літак вже відлетів і Міранда була на борту, полегшено видихаю й повертаюся до маєтку. Ніщо так не втомлює, як нерви. Будь-яка робота буде легшою, ніж переживати постійну нервову напругу. Так й психом стати не довго. Моя компанія у повній гармонії дивилася фільм. Дівчата сміялися та коли я увійшов Ванесса напружилася й було помітно, що їй не зручно. Дивна дівчина. У компанії Деймона відчуває себе спокійно, а поруч зі мною губиться. 

В кінці фільму Тіна заснула. Поки ми говорили з Деймоном, Ванесса непомітно вийшла з кімнати. Повернулася розгублена й попросила телефон, щоб викликати таксі. Ну, вже ні. Завтра я поїду, тож сьогодні потерпиш мою присутність поруч. Але все виявилося не так просто, як здавалося. Дівчина має характер. Заявила мені, що не сяде зі мною в автівку, бо я пив. Такого ще не було! Вона так мене роздратувала, що я ледь не закипів. Повернувся назад до вітальні й впав у крісло.

— Що сталося? — запитав Деймон, марно намагаючись розбудити Тіну.

— Ще одна. 

— Жінки, — хмикнув друг. 

Вхідні двері грюкнули. Невже вона вийшла надвір в таку погоду? 

— Мабуть, в мене доля така, бігати за дурепами, — накинув куртку під тихий сміх Деймона й вискочив за нею.

Такого я ще не бачив! Вона рушила в бік дороги пішки. Пішки! Вночі! Таку відстань й за день не пройти.

— Ти зовсім дурепа? Куди зібралася? — гаркнув їй в обличчя, вхопив за руку й потягнув до автівки.

— Відпустіть, — хотіла вирватися.

— У вас тут всі такі божевільні? Пішки зібралася йти? Де твій розум, дівчино? Надворі ніч.

— То й що? Я звикла ходити пішки. Що мені буде? Намокну? Захворію? Це не біда!

— Ти хоч знаєш, який рівень злочинності зараз? — прокричав, відкриваючи дверцята й намагаючись заштовхнути її на пасажирське сидіння, щоб не зробити боляче.

— Та кому я потрібна? — нервово розсміялася. — Що вони мені зроблять, ті злочинці? В мене навіть вкрасти немає чого, тільки розряджений телефон. Вб'ють? Так ніхто плакати не буде, а декому навіть легше стане. Я не боюся, мені байдуже, — прострочила все на одному подиху.

— Або ти зараз сама сядеш, або я посаджу тебе силою. І ніжним я точно не буду, — гнівно просичав на вухо, притискаючи її до дверей автівки й поставивши долоні по обидва боки від голови. — Запам'ятай, ніколи не розмовляй зі мною в такому тоні. Я не хлопчик, який бігає за тобою, щоб поцілувати. І, Ванессо, — нахилився до неї ще ближче, — не смій жаліти себе, бо так і залишишся наляканою дівчинкою, нічого не досягнувши у своєму житті. А зараз, сідай в автівку.

Ми стояли й дивилися одне на одного, не помічаючи снігу й дощу. Вона дивилася на мене своїми великими наляканими очима, а я завис на її губах. Мені страшенно захотілося її поцілувати й відчути, які вони на смак. Потім вона легенько кивнула, а я різко відсторонився, відчинив дверцята й почекав поки Ванесса сяде. Обійшов автівку й мовчки сів за кермо. 

Більше ми не розмовляли. Вона весь час дивилася у вікно, а я не дозволяв собі дивитися на неї. Тільки один раз ми заговорили, коли я запитав адресу. Біля будинку ледь не забув заплатити за екскурсію та й тут вона мене здивувала.

— Почекай, — вигукнув, коли вона вийшла з автівки. — Ось, гроші за екскурсію, — занурив руку у кишеню куртки.

— Ні, не потрібно, — відповіла й зачинила дверцята. Швидко перебігла дорогу й зайшла до будинку. Все! Більше ми не побачимося, та воно й на краще.