Глава 8 "Розмова"

Ванесса

Я довго взувалася, міркуючи, як мені відмовитися з ним їхати.

— Довго ще? — нетерпляче сказав чоловік біля дверей.

— Може, все ж краще викликати таксі? Ви пили. — Подивилася на нього.

— То й що? Не так багато я випив, щоб не сідати за кермо.

— Це безвідповідально, — не припиняла я доводити свою правоту.

— Що? Від здивування брови чоловіка злетіли догори — То я по твоєму безвідповідальний? — суворо подивився на мене.

— Не знаю який ви, але в автівку не сяду.

— Тоді ночуєш тут, — кинув мені й пішов у вітальню. — Тільки цього мені сьогодні й не вистачало, — почула, як він бурчить.

Ну і добре! Можливо Тіну він і любить, як старший брат, а до інших ставиться з холодною байдужістю. Мені не звикати. Натягаю на вуха шапку, зверху капюшон й виходжу надвір. Зливу змінив дощ зі снігом. Наші синоптики рідко помиляються, як обіцяли так і сталося.

Так пізно я ще ніколи не ходила, були навіть думки повернутися у будинок, та передумала. Тільки-но рушила у бік дороги, як мене безцеремонно вхопили за руку.

— Ти зовсім дурепа? Куди зібралася? — гаркнув мені в обличчя Майкл, вхопив за руку й потяг до автівки.

— Відпустіть, — хотіла вирвати свою руку.

— У вас тут всі такі божевільні? Пішки зібралася йти? Де твій розум, дівчино? Надворі ніч.

— То й що? Я звикла ходити пішки. Що мені буде? Намокну? Захворію? Це не біда!

— Ти хоч знаєш, який рівень злочинності зараз? — прокричав, відкриваючи дверцята й намагаючись заштовхнути мене на пасажирське сидіння.

— Та кому я потрібна? — нервово розсміялася. — Що вони мені зроблять, ті злочинці? В мене навіть вкрасти немає чого, тільки розряджений телефон. Вб'ють? Так ніхто плакати не буде, а декому навіть легше стане. Я не боюся, мені байдуже, — прострочила все на одному подиху.

Не знаю звідки в мене взялася сміливість. Можливо, сьогоднішній стрес на мене так вплинув і організм потребував розрядки, а чоловік так вчасно вирішив мене повчити.

— Або ти зараз сама сядеш, або я посаджу тебе силою. І ніжним я точно не буду, — гнівно просичав на вухо, притискаючи мене до дверей автівки, поставивши долоні по обидва боки від мене.

Я втиснулася в холодний мокрий метал й не дихала.

— Запам'ятай, ніколи не розмовляй зі мною в такому тоні. Я не хлопчик, який бігає за тобою, щоб поцілувати. І, Ванессо, — нахилився до мене ще ближче, — не смій жаліти себе, бо так і залишишся наляканою дівчинкою, нічого не досягнувши у своєму житті. А зараз, сідай в автівку.

Ми стояли й дивилися одне на одного, не помічаючи снігу й дощу, серце рвалося з грудей від емоцій. Потім я легенько кивнула й Майкл відсторонився, відчинив мені дверцята й почекав поки я сяду. Обійшов автівку й мовчки сів за кермо. Більше ми не розмовляли, лише в'їхавши у місто він запитав де йому звернути, щоб довезти мене до будинку. Коли автівка загальмувала, я поспішила відстебнути пасок й швидше вийти.

— Почекай, — почула голос чоловіка й підвела очі. — Ось, гроші за екскурсію, — занурив руку у кишеню куртки.

— Ні, не потрібно, — відповіла й зачинила дверцята. Швидко перебігла дорогу й зайшла до будинку. Все! Більше я ніколи не побачу цього чоловіка. Я зайшла у кімнату, швидко прийняла душ й перевдяглася в теплу піжаму. Думки мої були далеко. Вони залишилися там, в автівці Майкла. Коли лягла в ліжко й вкрилася ковдрою, дозволила собі розплакатися. Емоційно тяжкий день. Починаючи від прогулянки на човні й закінчуючи дивною розмовою з Майклом.

"Не смій себе жаліти" — крутилося в моїй голові. Він має рацію, якщо жаліти себе — нічого з мене не вийде. Це останній раз! Сьогодні я дозволила поплакати собі останній раз, більше такого не повториться.

Спала погано, мені снилося щось моторошне і я постійно прокидалася. Зранку відчула себе в'ялою й пригніченою, а коли поміряла температуру, виявила, що захворіла. Довелося шукати зарядний пристрій, вмикати телефон та повідомляти місіс Філліпс, що я не вийду.

Ось і результати мого шастання під дощем. Похід у коледж теж довелося відкласти, тому випила пігулку й теплий чай, лягла знову в ліжко намагаючись задрімати. Коли місіс Келлі почула, що я захворіла, активно почала мене лікувати й приносити різні смаколики прямо у кімнату. Я не знала, як дякувати жінці за таку турботу. Раніше про мене так піклувалася тільки бабуся.

Старання жінки дали гарний результат і через три дні я почувала себе так, наче й не було ніякої застуди. За це я купила у місіс Філліпс смачний пиріг й принесла жінці після роботи. Від такого сюрпризу вона розчулилася й почала дякувати наче це вона переді мною в боргу, а не навпаки.

Все повернулося на свої місця. Я працювала у пекарні й в кафе вихідними, допомагала місіс Келлі з прибиранням й зрідка спілкувалася з Джеком, коли зустрічала десь на вулиці. І все було б добре, адже те, про що я мріяла протягом двох років збулося, та інколи по вечорах я згадувала блакитні очі, які так холодно дивилися на мене в той вечір. Мені все ж хотілося побачити їх всіх, а найбільше поспілкувати з Тіною.

Після одужання я пішла у коледж й поговорила з директором. Мені хотілося почати навчання одразу, та він погасив мій запал, повідомивши, що маю подати документи з усіма, а це означає, що потрібно чекати майже рік. Моєму розчаруванню не було меж, та все ж взяла себе в руки й знайшла гарну альтернативу — оплатила онлайн курс в інтернеті й по вечорах займалася з викладачем.

Осінні вечори довгі й нудні, а за навчанням цікавіше їх проводити. Довелося розщедритися й виділити кошти на недорогий ноутбук та телефон, бо мій віджив своє. Зате тепер мала можливість переглядати багато інформації, потрібної для навчання. Місіс Келлі звикла до мене й з нетерпінням чекала поки я повернуся з роботи, щоб разом повечеряти й пригоститися улюбленими булочками, які я їй приносила на гостинець.