Розділ 41

Розділ 41

Раптом біля найдальшого, густо порослого густим мохом кореня, який нагадував величезну завмерлу хвилю почувся здивований та незадоволений голос.

— Ой, мої панчохи! Що це за залізяка?! — вигукнула герцогиня Матильда. — Я за неї зачепилась, і вона мені панчоху порвала!

Ми всі миттєво кинулися до неї.

Під тим великим коренем, де стояла й обурювалася герцогиня, стирчала й справді якась залізна палиця, вся поіржавіла від часу, а під ногами герцогині під сухим листям і гілками вгадувалася велика квадратна залізна плита, яку жінка, очевидно, в упор не бачила. І навіть на його засипаний брудом поверхні можна було помітити якісь дивні та химерні написи, що ледь-ледь світилися слабким блакитним світлом.

— Це якийсь підземний хід! А на ньому руни! — вигукнув радник Оміней, котрий підбіг одним із перших. — О-о-о! Що я бачу! Це справжні давні руни першої королівської династії!

Маг Кашим миттєво підскочив до знахідки, впав на коліна й просто голими руками почав згрібати листя з цього люку, котрий, мабуть, вів під землю. Він зачаровано почав роздивлятися написи, провів пальцем по рунному контуру, а потім підвів на всіх нас, що завмерли біля нього в очікуванні, переляканий і захоплений погляд:

— Це не просто підземний хід! Це рунічна пастка-переносник! Стародавні майстри вбудували її у коріння дуба для захисту від непроханих гостей!

— І що це означає?! — не витримав барон Зюммік, нависаючи над магом. — Де наш король?!

— Це означає, що руни на цьому люку реагують на магічні слова заклинань, які промовляє король біля Священного Дуба, — пояснив маг Кашим. — Якщо людина з королівською кров'ю читає заклинання біля Дуба, то вона потім миттєво переноситься туди, куди вказує рунічний символ! Тобто, я думаю, сюди, у підземелля під цим дубом! Ми так давно не приходили до Священного Дуба, що про цей вхід і забули!

— То це що значить? — спитала принцеса Амелланія. — Король Солопій живий? Просто провалився під землю?

— Не провалився, а його перенесло в якесь спеціальне місце під Священним Дубом! — пояснив маг.

«Ох, слава всім богам! — полегшено подумала я. — Король все-таки десь тут є. І від мене відчепиться цей нестерпний барон Зюммік, готовий за найменші дивацтва кинути мене у в'язницю за змову проти короля. Тепер, напевно, вже втямить, що я тут ні при чому! І що Його Величність просто перенісся під землю.».

— Ну, то чого ми стоїмо?! — радісно й рішуче вигукнула я, дивлячись на той рятівний рунний люк. — Король там один, у темряві, невідомо де! Треба його рятувати! Відкривайте цей люк, і ми підемо шукати Його Величність!

Як виявилося, та палка, яка порвала панчоху герцогині Матильди, була спеціальним важелем, який допомагав відкривати підземний хід. Через деякий час люк було піднято, і перед нами відкрився темний вхід під землю, де виднілися кам'яні сходи, що спускалися кудись у невідомість і темряву.

— За мною! — героїчно скомандував барон Зюммік, витягуючи із-за пояса свого з деякого часу неприємного для мене пістоля і збираючись першим ступити вниз на сходи. 

Але першим біля отвору опинився маг Кашим, котрий підняв руку, і на його долоні спалахнула яскрава магічна куля, якою він збирався освітлювати дорогу.

— Я піду першим! Там темно, то я буду освітлювати шлях! І обережно, сходи слизькі, — промовив маг.

Ми всі один за одним почали спускатися вниз, у підземелля. Попереду йшов маг Кашим з магічними вогнем, поруч і одразу ж за ним озброєні охоронці з мечами напоготові та барон Зюммік з пістолем, потім я, а за мною радник Оміней зі своїми колегами, замикали процесію схвильована герцогиня Матильда та налякана принцеса Амелланія зі своїми фрейлінами, які купкою трималися позаду.

Ми йшли темними й сирими лабіринтами підземного ходу, стіни та стеля якого були викладені з грубого каміння й поросли мохом та огидними дрібними грибами. Коридор то звужувався, то розширювався. Пройшли ми недовго й недалеко, коридор раптом закінчився і всі увійшли у велику темну печеру, склепіння якої губилися десь у чорноті.

Зненацька із печерної темряви пролунав незнайомий голос:

— Всім стяти на мишці! Тьху, тобто, всім стояти на місці! Хто поворухнеться — буду стріляти!