Розділ 40

Розділ 40

— По-перше, ваші звинувачення, бароне, як завжди, безпідставні і не мають логіки! Який іще замах?! Ви що, з дуба впали, у всіх сенсах цього слова?! — продовжила я обурюватися, вкладаючи в голос усю свою акторську майстерність, на яку тільки була здатна. — Якби я хотіла позбутися Його Величності, невже я б на весь ліс голосно закликала його бути мужнім героєм і хвалила б його перед усіма?! Замахи планують і здійснюють тихо й таємно, а не влаштовують ораторські виступи посеред білого дня і прямо під час замаху, хіба не так?!

— Гм, — розгублено пробурмотів барон Зюммік, трошки опустивши свій пістоль, — у цьому, мабуть, є деяка логіка. Ну, так, злочинці, як правило, діють таємно.

— Отож! Логіка! — підхопила я. — От, дивіться, давайте подумаємо логічно, адже король прочитав якесь заклинання перед тим, як зникнути. Із вашого, до речі, шановний магу Кашиме, підозрілого сувою! А хто знає, що ви там понаписували, у тому заклинанні? Може, там не пошукове заклинання, а якась магічна абракадабра, яка розвіює королів у повітрі?!

Маг Кашим аж задихнувся від обурення, замахавши руками на свій захист, і магічна вогняна куля, яку він тримав напоготові, розвіялися в повітрі.

— Та ви що?! Це неправда! Сувій я взяв перед поїздкою сюди з таємного архіву. Він там сто років лежав, був пилом присипаний! Ним користуватися всі монархи до Його Величності короля Солопія, і ніхто не зникав!

— А як же тоді зник наш король? — спитала принцеса Амелланія, гнівно блимнувши на мене очима. — Ти точно приклала до цього руку! І свого язика!

Я хотіла відповісти їй щось гостре, але не встигла. 

— Досить! — раптом рішуче перервав нас радник Оміней, витираючи носовою хустинкою мокре від поту обличчя. Він поглянув на мене, потім на місце біля Священного Дуба, де зник король, і важко зітхнув. — Сперечатися зараз немає сенсу. Король зник, наче крізь землю провалився, і невідомо, що є тому причиною. Тепер треба вирішити, що нам робити далі.

— Чекайте-чекайте, пане раднику! — вигукнула я. — Що ви щойно сказали? Крізь землю провалився?

— Ну, так, — розсіяно кивнув радник Оміней. — Так говорять, коли хтось зникає, і…

— Та я знаю, коли таке говорять, — махнула я рукою. — Але це ідея! Треба уважно оглянути коріння цього дуба. Погляньте, яке воно навколо цього великого Дуба покручене і товсте. Король не міг просто так зникнути! А раптом і справді тут, біля цього Священного Дуба, є якийсь прихований механізм, потаємний хід або підземна схованка, куди він, наприклад, упав?! Чи його хтось затягнув?!

— Підземний хід? — зацікавлено перепитав барон Зюммік, забувши про всі свої підозри щодо мене (сподіваюся, так і було) й моментально вмикаючи свій слідчий азарт. — Гм, це звучить правдоподібно! Адже головний королівський маг точно б відчув присутність чужої магії! Так! Гвардійці, слухайте мою команду! Перевірте все навколо Священного Дуба! Особливо ретельно огляньте коріння! Шукайте, можливо, якісь важелі, дірки в землі або приховані люки! Ну, щось таке…

І тоді навколо велетенського стовбура Священного Дуба закипіла робота, але цього разу вже без криків і погроз. Солдати почали розгрібати мох і траву й штрикати між масивним корінням Дуба мечами, шукаючи таємні входи під землю. І всі присутні теж приєдналися до цих пошуків. Лише принцеса Амелланія пирхнула, відійшла вбік зі своїми фрейлінами й стояла там, чекаючи, чим все це закінчиться...

А я тим часом, теж оглядаючи коріння Дуба, розмірковувала про те, що мої шпигунські пригоди явно зайшли занадто далеко. Якщо ми зараз же не знайдемо короля Солопія, або хоча б не дізнаємося, куди він подівся, то мені може бути непереливки. Це поки що я відбрехалася, але барон Зюммік точно мене в спокої не залишить, чомусь він, здається, мене незлюбив…