Розділ 39

Розділ 39

Всі навколо остовпіла з круглими від здивування очима й відкритими ротами, витріщившись на те місце біля Священного Дуба, де секунду тому ще знаходився король Солопій. На пожовклому моху під деревом самотньо валявся магічний сувій, який випав із руки Його Величності.

— Ваша Величносте?! — першим порушив тишу крик радника Омінея. — Де ви? Де подівся наш король?! Нашого короля викрали?! Хто?! Як?!

На галявині здійнялася неймовірна паніка.

— Це замах! Вороги королівства підлаштувати викрадення короля! Це все змовники! А мене попереджали! І я все прорахував! Але не таке! — скрикнув і собі барон Зюммік, вихоплюючи із-за пояса свого пістоля. — Всім приготуватися до бою! Оточити Священний Дуб! Обшукати всі кущі навколо нас! І моліть усіх богів, щоб Його Величність був живим!

Стражники заметушилися, розбігаючись навколо Дуба та перевіряючи кущі. Принцеса Амелланія розпачливо зарепетувала:

— Ой-ой-ой, який кошмар! Я ж казала, що ця подорож закінчиться недобре! Це що значить, що тепер я офіційна вдова короля ще до весілля?! А хто ж тепер поверне мого папугу і заплатить за мої нові сукні?!

Герцогиня Матильда тим часом підійшла ближче до велетенського стовбура, підозріло розглядаючи величезне покручене коріння й мох.

— Гм... А знаєте, це навіть дуже по-романтичному, — задумливо промовила вона. — Може, це розбійник Матвас викрав нашого короля? Мені здається, що такий вишуканий стиль викрадення — це тільки його почерк!

Я ж стояла ні жива ні мертва, дивлячись на порожнє місце біля Дуба. Барадул мені в печінку! От тобі й дифірамбельська магія! Я ж хотіла підняти королю Солопію самовпевненість, надихнути його бути хоробрим і сильним, щоб він сміливо доторкнувся до дерева й виконав потрібний магічний ритуал, а не розтанув у повітрі на очах у своїх підданців.! Що ж тут сталося?!

Поки всі навколо панікували, барон Зюммік перевів підозрілий погляд прямо на мене.

— Усім мовчати! — гаркнув він раптом і вказав тремтячим пальцем на мене. — Стривайте-но, тут все не так просто! — на галявині трохи вщух галас, і всі повернули голови до мене. — Це ж вона! — промовив барон. — Це вона винна! Адже саме вона щойно затуманила розум нашого короля своїми промовами й примусила доторкнутися до Священного Дуба, хіба ні?! Це ви, панянко Євдокіє, щойно влаштували справжній замах на короля?! — і барон Зюммік навів на мене тепер не тільки палець, але й пістоль.

Почувши слово «замах», маг Кашим одразу ж активував на долонях яскраву магічну кулю, готовий, очевидно, спопелити мене на місці. Барон Зюммік тим часом миттєво підійшов до мене майже впритул, і дуло його пістоля опинилося прямо перед моїм носом.

— А й справді! — зловісно примружився барон, оглядаючи мене з ніг до голови. — Крадіжка у королівському палаці, знайдений клапоть сукні на місці злочину, а потім і сама сукня у ваших покоях, підпилена люстра, а тепер ще й зникнення короля! І скрізь фігуруєте ви, панянко Євдокіє! Здається мені, панянко репетиторко, що ви є головною змовницею та агенткою розбійників! Зізнавайся, куди ви поділи Його Величність?! Хто ваші спільники?!

Усі стражники облишили свою біганину по кущах і повернулися на галявину й, почувши останні слова свого командира, синхронно зробили крок уперед, націливши на мене свої мечі та пістолі. Принцеса Амелланія припинила плакати й витріщила на мене очі:

— І папугу мого вкрали! — раптом додала вона. — І з'їли!

Одна герцогиня Матильда розгублено замахала на себе віялом і невпевнено спробувала стати на мій захист:

— Ой, та не вигадуйте! Панянка Євдокія не взяла б такий гріх на душу! Вона ж хотіла зробити як краще, щоб Його Величність відчув особливість моменту. Вона ж так гарно говорила! Щиро, натхненно! Який же це замах? Це чиста романтика!

— А тепер ви всі мене послухайте! — огризнулась я, акуратненько відводячи пальцем дуло пістоля барона Зюмміка від свого носа вбік. — Зараз із усім розберемося!

А сама гарячково думала, що ж робити. От і догралася у шпигунку, Досько! Тепер усі підозри впали на мене, король зник невідомо де, а охорона готова розстріляти мене на місці замість того, щоб шукати справжніх винних. Треба було терміново вигадувати якийсь план, поки мене саму не закопали під цим проклятим Священним Дубом!