Розділ 38

Розділ 38

Священний Дуб був справжнім лісовим велетнем, мав товстелезний стовбур, який могли б обійняти мабуть не менше десятку людей, а розлогі гілки утворювали над головою таке густе зелене шатро, що крізь нього ледь пробивалися сонячні промені. Коріння дуба виступало з землі, поширюючись корчами, схожими на хвилі, і їх слід було оминати, щоб наблизитися до стовбуру.

— Нарешті ми прийшли, — полегшено промовив радник Оміней, підходячи до короля Солопія і витираючи хустинкою спітнілий лоб. — Ваша Величносте, час приступати до ритуалу. Швиденько прочитаєте заклинання, і все. А потім можете повертатися до карет. Усю іншу роботу робитимуть гвардійці. Отримавши від вашого заклинання магічний зір, одразу ж побачать, де ховається розбійник Матвас…

Король Солопій, який останні хвилини дороги йшов мовчки й з переляканим обличчям (напевно, все-таки, торта було взяти з собою кота Курзика, бо його відсутність явно не пішло на користь Його Величності), здригнувся і нервово оглянувся навколо.

Маг Кашим тим часом виступив уперед, несучи ст руках магічний сувій із заклинанням. Він зупинився біля короля Солопія і заговорив урочистим голосом:

— Мій королю! Згідно з давніми законами Сіролісся, саме тут, стоячи біля Священного Дуба, Його Величність має торкнутися до стовбура дерева та вимовити слова магічного зв'язку, щоб пробудити пошукове заклинання. Це допоможе нам вистежити цього проклятого розбійника Матваса та всіх його спільників!

Король Солопій, котрий вийшов наперед, перелякано кивнув, узяв тремтячими руками сувій из рук мага іі зробив кілька кроків до велетенського стовбура. Всі охоронці, які оточили Священний Дуб захисним колом, на чолі з бароном Зюмміком напружено стиснули руків'я мечів та приготовані пістолі, готові захищати короля, якщо щось піде не так, а принцеса Амелланія та її фрейліни аж очі вирячили, спостерігаючи за цікавою церемонією. Герцогиня ж Матильда очікувально розглядала дуб та дерева навколо, напевно, сподіваючись, що з-за Дуба після цього ритуалу вискочить її «брутал».

Я стояла неподалік, насупившись і пильно дивлячись на короля. Щось у цьому всьому мені не подобалося. Заклинання пошуку? Охоронці навколо? Магічний сувій?

І тут мене наче по голові хтось вдарив! Барадул мені в печінку! Мені не подобався сам король! Я так захопилася подорожжю, своїми перипетіями, різними шпигунськими справами, що геть забула про свій професійний обов'язок! Я ж маю хвалити короля! А я обіцяла раднику Омінею, що перед церемонією біля Дуба підтримаю Його Величність, вплину на нього своєю дифірамбельською магією, і не зробила цього! І тому саме через мене Його Величність зараз стояв біля Священного Дуба весь переляканий, що геть не пасувало цьому урочистому моменту. А потім скажуть, що це я винна, що король трясся, як заєць!

Король вже хотів торкатися до Священного Дуба, але я вигукнула, вибігаючи наперед із-за спин стражників і підходячи ближче:

— Стійте! Зупиніться, Ваша Величносте!

Усі на галявині витріщилися на мене, в король Солопій, чия рука вже майже торкалася стовбура Дуба, різко завмер, з переляку відсмикнувши руку назад, і поглянувши на мене круглими від страху очима.

— Па-п-панянко Євдокіє? — спитав він. — Щось не так? Я порушую етикет?

— Усе так, Ваша Величносте! — урочисто заявила я, підійшовши ближче і починаючи поширювати на нього магічні невидимі хвилі своєї дифірамбельської магії. Я почала говорити так натхненно, що не тільки люди навколо, а й птахи на гілках Священного Дуба миттєво притихли. — Я хотіла тільки підкреслити важливість цього моменту і вашу мужність! Ви не просто король, ви справжній герой, про які будуть складати легенди ще довго і довго для майбутніх поколінь, щоб наступні королі вчилися на вашому прикладі. Ви подолали важку дорогу, і незважаючи на труднощі і перешкоди, прийшли до священного дуба щоб здійснити свій королівський обов'язок! Про це треба писати у хроніках! Адже почувши про те, що зникла королівська табакерка, яка рятує все королівство, ви одразу ж кинулися її шукати і навіть не роздумували! Такий мужній і рішучий король змусить його боятися і тремтіти перед його незламністю будь-якого ворога від столиці до самого Сіролісся! Ви — благородство, втілене в людині! Ви — розум, мужність і незламна воля нашого королівства!

Король Солопій, витріщившись на мене зі здивуванням, спочатку закліпав очима, намагаючись усвідомити, що я говорю і про кого я все це кажу, а потім, нарешті зрозумівши мої слова І увібравши велику частину моєї дифірамбельської магії, прямо на очах почав змінюватися. Плечі короля розправилися, перелякане обличчя раптом спалахнуло сором'язливим рум’янцем, а в очах з'явилися впевненість та гордість!

Він глибоко вдихнув, високо підняв голову і переможно поглянув на своїх підлеглих та охоронців, які завмерли у благоговійній повазі до короля, теж вражені моїми словами.

— Ви... е-е-е… ви маєте рацію, панянко Євдокіє, — пролунав над галявиною вже зовсім інший голос короля Солопія, впевнений і сповнений гідності. — Я король! І ніякий Дуб чи розбійники не злякають мене! Я герой і лідер нашого народу! Я нічого не боюся! І якщо я раніше хвилювався, то зараз взагалі не маю страху!

Промовивши це, король Солопій рішуче прочитав магічне заклинання яке було написане у сувої, простягнув руку і впевнено поклав її прямо на стовбур Священного Дуба!

І зник.