Розділ 36

Розділ 36

Я ж сама, поки відбувалася ця перепалка, дрібненькими крочками пройшли ближче до вікна, де була навалена купа уламків скла від розбитого вікна, киваючи головою на всі репліки, які звучали від обох жінок, і намагаючись водночас виявити той камінь із запискою, яку я кидала…

І побачила! Між уламками розбитого вазона та склом від шибки лежав той самий камінець із моєю зашифрованою запискою! Дивно, чому це барон Зюммік її не забрав? Адже перше, що мало б спасти на думку, то це те, чим же було вибито шибку. Хіба ні? Але, можливо, барон щонайперше побіг перевіряти людей? Ну, чи все в порядку у короля й інших подорожників? Гм, може, й так… Але треба якось цю записку тоді виколупати з-поміж скла й тицьнути в неї барона носом. Але от як? В смислі, тицьнути?

Поки дві вельможні пані з піною біля ротів з'ясовували, кому з них мав належати розбійник Матвас, я непомітно і ненав'язливо так носком черевика трошки підштовхнула згорток уперед, ближче до центру кімнати, щоб його тепер точно помітили, потім ще трошечки, потім ще. Мені пощастило, що ніхто в кімнаті не звертав на мене увагу, бо я спеціально витріщалася на суперечниць, а сама намацувала камінець і вперто пхала його ближче, на видноту. Скло тріщало під моїми ногами, але всім у кімнаті було не до скла, бо сварка у покоях принцеси набирала шалених обертів. Герцогиня назвала принцесу недостойною нашого короля («Браво, моя школа!» — подумала я), а принцеса назвали її старою гускою, тоді герцогиня припустила, що принцесу удочерив король сусідньої держави взагалі помилково, бо вона, очевидно, не його донька, а вилізла з якогось багна чи будинку розпусти (ого, це вже був сильний і провокативний хід!), і натомість розлючена принцеса заверещала, що як тільки стане королевою, то накаже відрубати герцогині її огидна голову, яка має такого рота, що говорить різні... е-е-е... неприємні речі (тут було сказано все лайкою, і я навіть заслухалася, запам'ятовуючи найсмачніші слова, від яких герцогиня мало не зомліла, бо таких слів, певно, теж не знала, але взяла себе в руки і хотіла дати гідну відповідь, мабуть, іншою, але не менш високого рівня лайкою, але…

У дверях кімнати зненацька з'явився барон Зюммік. Почувши крики з кімнати принцеси, він прибіг із цілим загоном стражників, думаючи, що почався новий штурм розбійників.

— Що тут знову коїться?! Що за галас?! Ще один напад?! — захекано закричав слідчий, залітаючи до кімнати.

— Пане слідчий! — одразу ж нажалілася принцеса Амелланія, тицяючи вказівним пальцем в герцогиню Матильду. — Прибігла ця божевільна і меле різні дурниці! Заберіть її геть, а то я за себе не ручаюся!

— Це я за себе не ручаюся! — вигукнула герцогиня. — Це вона базікає різні дурниці і лається, як…

Тут я вирішила взяти ініціативу у свої руки, поки ситуація не вийшла з-під контролю. Я виступила наперед, закриваючи спиною обох суперечниць.

— Пане слідчий, вельмишановний бароне Зюмміку! Благородні пані трохи посперечалися, з ким не буває! І це зараз зовсім не головне! Краще скажіть, чому ви так недбало виконуєте свою роботу? Тут відбувся, як ви вказуєте, замах, а де речові докази? Ви зібрали речові докази на місці злочину?!

Барон здивовано моргнув:

— Які ще докази? Стражники оглянули все...

— А от і ні! — тріумфально заявила я, показуючи пальцем на підлогу біля розбитого вазона. Я, звичайно ж, підкотила той камінець трохи ближче до середини кімнати, але не так далеко, щоб його було добре видно. — Ви що, сліпі чи просто не вмієте шукати? Он же, на підлозі валяється камінець, яким розбили вікно, і до нього щось причеплено! Якийсь підозрілий папірець! Може, це план захоплення таверни?! Чому ваші стражники не підібрали його?

Барон Зюммік миттєво спохопився. Його завзяття слідчого, як собака-гончак, зробило стійку і зосередилося на камінці. Він кинувся по склу до вікна, швидко підняв камінець разом із запискою.

— Ого! Що це?! — пробурмотів він, розгортаючи папірець.

Я затамувала подих, а барон почав читати мій зашифрований шедевр про Сіролісся, Священний Дуб, криваві пастки та пістолі напоготові... З кожним прочитаним рядком обличчя слідчого змінювалося, аж поки не стало білим, мов крейда. Здавалося, ще мить — і він знепритомніє від усвідомлення масштабів антикоролівської змови, про яку щойно дізнався.

Слава всім богам, але Солвін і все-таки мав рацію. Барон Зюммік виявився й справді надто пихатим, щоб кричати про те, що він дізнався, вголос. Він чудово розумів, що якщо всі дізнаються про таку загрозу, то його власна недосвідченість вилізе назовні. А так, якщо він тихцем (ну, звісно ж, і за допомогою своїх солдатів) попередить замах на короля, то він розкриє змову сам і отримає орден чи медаль!

Барон швидко сховав і камінь, і записку в кишеню камзола, потім із надзвичайно таємничим виглядом кинув усім присутнім тут паням:

— Мушу поспішати! В цій записні відомості державної ваги! Я розберуся! Речові докази вилучено!

З цими словами він різко розвернувся і вискочив із кімнати, а за ним поспішили його стражники.

Я полегшено видихнула, мій план спрацював! Барон отримав попередження, повірив у нього і тепер надійно триматиме все під контролем, оберігаючи короля від переслідувачів, про яких говорив Солвін.

Герцогиня Матильда після того, як барон вийшов, презирливо зиркнула на принцесу Амелланію, розвернулась і теж гордо пішла геть, а я поспішила слідом за нею.