Розділ 35

Розділ 35

— Ви абсолютно і цілком маєте рацію, Ваша Світлосте! — підскочила я з ліжка, миттєво вирішивши спробувати реалізувати те, що я вигадала, і використовуючи свій дифірамбельський дар. — Принцеса хоч і наречена короля Солопія, але я вважаю, що вона його недостойна. Але то таке. Чому вона чіпляється до вашого розбійника Матваса? Це неподобство! Хіба вона здатна зрозуміти справжню й дику пристрасть справжнього чоловіка, який, очевидно, закохався тільки у вас одну! Ви ж богиня світських салонів! Ви — жінка-буря, жінка-пристрасть! Якби Матвас побачив вас поряд із собою в темному лісі, він би на колінах приповз до ваших ніг і склав би перед вами усі свої награбовані скарби! А принцеса Амелланія намагається вкрасти вашу славу! Адже якщо цей розбійник і справді хотів би вибити вікно і пробратися у кімнату, то всім зрозуміло, та просто безсумнівно, що він вибивав би тільки ваше вікно і дерся б тільки до вас!

Герцогиня Матильда аж завмерла перед дзеркалом із відкритим ротом, охоплена силою моєї дифірамбелської магії. Її очі заблищали від сліз розчуленості та праведного гніву.

— Ах, панянко Євдокіє, — прошепотіла вона зворушено. — Ви єдина людина, яка має справжній смак і бачить мою неперевершену і зовнішню, і внутрішню красу! І ви маєте рацію! Чого це якась іноземна фіфа зазіхає на мого брутального розбійника?! Звідки їй знати, що таке справжній чоловік?! Матвас кидав каміння у вікно тільки для мене! Він хотів викрасти тільки мене, я просто серцем відчуваю, адже я достойна найпалкіших почуттів!

— Але ж принцеса... е-е-е... цього не знає, — акуратненько зауважила я, спрямовуючи герцогиню у правильному напрямку думок. — Може, їй слід натякнути про це, щоб не тягнула свої загребущі руки до вашого прихильника?

— Оце точно! — натхненно кивнула герцогиня Матильда. — Ух, я зараз піду й висловлю принцесі Амелланії все, що я про неї думаю! Мене не зупинить ніяка охорона!

— І правильно зробите! — підтримала я її, беручи за руку і буквально крапельку підштовхуючи до дверей. — Ви ж така горда і незалежна жінка, яка може висловити геть усе і будь-кому, що вона про нього думає. Покажіть їй, хто тут справжня розбивателька сердець! Адже жоден брутальний розбійник перед вами не встоїть, я впевнена в цьому! А я піду з вами як ваша вірна подруга і підтримаю вас морально!

Забувши про всі заборони барона Зюмміка про те, що ми повинні сидіти в кімнаті і нікуди не виходити, розлючена й ображена у своїх найкращих почуттях герцогиня Матильда різко відчинила двері нашого номера й грізно попрямувала коридором прямо до покоїв принцеси Амелланії. Я ж підтюпцем бігла слідом. Поки що усе ішло за моїм планом.

Двері покоїв принцеси були напіввідчинені й герцогиня Матильда без стуку і без запрошення увірвалася всередину.

У кімнаті стояла неймовірна метушня. На ліжку сиділа шокована й бліда принцеса Амелланія, навколо неї бігали перелякані фрейліни, а над стелею літав і дратівливо верещав щось своєю папужачою мовою принцесин улюблений папуга Арчибальд, бо бідну пташку розбудили посеред ночі.

— А-а-а, ось ти де, зазіхачко на чуже щастя! Я тобі зараз покажу, як чужих чоловіків зваблювати! — голосно й без будь-яких привітань гаркнула герцогиня Матильда з порога, взявши руки в боки й грозно насупивши брови, та почала насуватися на принцесу.

Амелланія аж підскочила на ліжку від такого нахабного вторгнення та гучного крику. Вона витріщила очі на герцогиню, яка зараз виглядала не менш загрозливо, ніж той самий розбійник Матвас.

— Що?! Що ви собі дозволяєте?! — обурилась у відповідь принцеса, миттєво забувши про всю свою принцесівську культурність. — Чому це ви вдерлися до моєї спальні посеред ночі?! Тут щойно був напад на мене, мені вибили вікно, мало не покалічили, — продемонструвала принцеса Амелланія невеличку подряпинку на зап'ястку, видно, поранилася уламком скла, — а ви влаштовуєте якісь розбірки?! Геть з моїх покоїв, бо я накажу охоронцям видворити вас за двері!

— Не смій підвищувати свій пихатий голос на жінку, чию неперевершену красу оцінив навіть найнебезпечніший злочинець королівства! — пафосно й га́ряче випалила Матильда, зробивши крок уперед. — Я все знаю, Амелланіє! Знаю, чого ти тут вся така агресивна і збуджена! Ти думаєш, я не бачу, як ти зазіхаєш на мого... е-е-е… тобто на всіхноього (поки що!) благородного, брутального розбійника Матваса?! Ти вирішила привласнити собі його нічний візит і його розбиту шибку, бо заздриш моїм романтичним перемогам!

Принцеса Амелланія аж задихнулася від такого абсурду. Вона вирячилася на Матильду так, ніби та несповна розуму.

— На вашого кого?! — верескнула принцеса, переходячи на фальцет. — Ви що, зовсім з глузду з’їхали, герцогине?! Який ще розбійник?! Який Матвас?! Яка заздрість?! Мені ледь не проломили голову гарматним ядром під час замаху на життя, а ви прибігли сюди ревнувати мене до якогось дрібного злодія?!

Фрейліни принцеси дружно заохкали, а папуга Арчибальд під самою стелею обурено заверещав: «Дур-р-репа! Дур-р-репа!», чим тільки додав вогню в гостру і повну іскр ненависті та запального протистояння атмосферу...