Розділ 34

Розділ 34

У таверні здійнявся страшенний переполох, одразу ж затупотіли десятки ніг, залунали крики стражників: «Тривога! Всім до зброї!», а я, пригнувшись біля стіни таверни і молячись та просячи всіх богів не допустити, щоб мене хтось помітив, стрімголов кинулася до свого рятівного дерева. Буквально за хвилину я видерлася по гілках і застрибнула у свою кімнату, й одразу ж поглянула на герцогиню Матильду. Жінка якраз, очевидно, прокинулася від шуму і намацувала на тумбочці біля ліжка магічну свічку, щоб запалити світло. Сподіваюся, вона не помітила, що я щойно влізла у вікно і швиденько шмигнула до свого ліжка…

Як тільки герцогиня Матильда запалила магічну свічку, то одразу ж з переляканим, але й у той же час дуже захоплено-задоволеним виглядом підхопилися з ліжка, і схопилася за серце. Обернулася до мене. Я робила вигляд, що щойно прокинулася, терла очі й позіхала, укриваючи ретельно ноги ковдрою, бо залізла в ліжко прямо в черевиках.

— Панянко Євдокіє! Ви чули?! Хтось захоплює таверну, щоб взяти нас в полон! — заверещала герцогиня. — Це він! Це точно він!

— Хто це він, Ваша Світлосте? — удавано розгублено закліпала я очима, намагаючись робити вигляд, що тільки-но прокинулася.

— Як це хто?! Той самий жахливий розбійник Матвас! — панічно замахала руками герцогиня, схвильовано бігаючи по кімнаті. — Він переслідує мене повсюди! Спочатку заліз до моєї спальні в столиці, а тепер прийшов сюди, у таверну, і вибиває шибки! Ви розумієте, що це значить?! Він хоче налякати мене своєю нестримною пристрастю! Ой, матінко моя, який брутал... Але ж лячно! Просто до нестями! Він, певно, хоче мене викрасти й завезти у своє дике лігво у лісі, а потім він мене там…

Я ледве стримала нервовий сміх. Ну так, розбійник Матвас якраз спеціально кидав каміння у вікна таверни, щоб викрасти герцогиню Матильду! Він що, дурний? Адже навколо купа охорони! Але сперечатися з жінкою зараз було марно.

Тим часом у коридорі галас наростав, двері гупали, стражники бігали туди-сюди, вигукуючи накази, і врешті-решт хтось гучно забарабанив у наші двері.

— Відчиніть! Королівська варта! Перевірка безпеки! — пролунав за дверима суворий голос барона Зюмміка.

Герцогиня Матильда кинулася відчиняти, і на порозі з'явився сам слідчий у камзолі, накинутому поверх нічної сорочки, а за ним стояли стражники з факелами.

— У вас все нормально, Ваша Світлосте? — суворо запитав барон, оглядаючи нашу кімнату. — На принцесу Амелланію щойно було здійснено зухвалий напад! Хтось кинув у її вікно камінь і розбив шибку! Ми перевіряємо всі кімнати, чи у всіх все добре з нашого кортежу! Окремо я вислав патруль перевірити територію навколо таверни. 

Я слухала барона і розуміла, що моє попередження про небезпеку біля Священного Дуба так і не дійшло до адресата! Записки валялася десь там унизу, на подвір'ї, серед уламків скла, або в кімнаті принцеси Амелланії, але її ніхто ще не виявив і не прочитав! От, халепа! 

— Ай–ай–ай, пане слідчий, який кошмар! — одразу ж зарепетувала герцогиня Матильда, притискаючи руки до грудей. — Це точно був той розбійник Матвас! Він шукає мене!

— Та до чого тут ви, Ваша Світлосте, — махнув на неї рукою роздратований барон Зюммік. — Не вам же вікно вибили, а принцесі Амелланії, нареченій Його Величності! Тут геть інший намір був! Хотіли зірвати, певно, королівське весілля! Можливо, викрасти наречену короля! — барон Зюммік, як я зрозуміла, почав уже вигадувати різноманітні версії того, що відбулося щойно в таверні, і аж горів бажанням вести розслідування. Принаймні, очі його палали азартним ентузіазмом. — Так! Я бачу, що у вас все добре. Ми перевіримо інші кімнати. Сидіть тут і нікуди не виходьте! — наказав він і вийшов зі стражниками в коридор. 

Коли двері за ним зачинилися, я дуже засмутилася, сіла на своє ліжко й задумалася. От, тобі й шпигунська місія! Записку не передала, король залишається в небезпеці, а завтра ж вранці ми вирушаємо прямісінько в пастку до Сіролісся! Слід було щось терміново вигадати…

— Ні, ну ви чули таку брехню?! Щоб благородний розбійник Матвас та хотів викрасти принцесу Амелланію? Оту вискочку, яка носить на голові птахоферму? Та не може такого бути! — раптом висмикнули мене із задуми слова герцогині Матильди. — І взагалі, Матвас мій і тільки мій! Чого це вона лізе? — герцогиня нервово знову почала ходити по кімнаті, і в її голосі я почула ревниві нотки  — Ти бач! Короля їй мало! На мого Матваса зазіхає! Папужарка! Я, може, й не така молода, як вона, але ще можу сподобатися багатьом чоловікам! — жінка підійшла до дзеркала і поправила нічний очіпок на голові, явно собою милуючись. 

І тут мене осяяла ідея, й мій дифірамбельський дар почав рватися назовні...