Розділ 33

Розділ 33

Повернувшись до нашої з герцогинею кімнати тим же самим шляхом, тобто задершись по гілках дерева, я була сповнена рішучості й шпигунського азарту. Герцогиня Матильда на своєму ліжку продовжувала видавати потужне хропіння, надійно занурена в обійми сну та свого улюбленого розбійника Матваса, вона й не помітила, як я вилізла та через деякий час залізла назад у вікно.

Я взяла на столі папір та олівець, які там спеціально лежали для постояльців, і хотіла вже влаштуватися у себе на ліжку, щоб писати записку барону Зюмміку. Але одразу ж зрозуміла, що писати тут, у кімнаті, не зможу, бо, по-перше це було небезпечно, я могла ненароком розбудити герцогиню Матильду, а по-друге, у мене не було світла, щоб добре роздивитися папір і що я там писатиму... А запалювати свічку в кімнаті і привертати увагу я не збиралася. Тому я навшпиньки прослизнула до вбиральні, прикрила за собою двері, запалила там спеціальну магічну свічку й почала писати.

Записка мала бути зашифрована так, щоб барон Зюммік або радник Оміней (бо я згадала, що їх же наче поселили разом), прочитавши її, був і зацікавлений, і шокований, і щоб одразу було зрозуміло, що над Його Величністю нависла загроза.

Промучившись десь із пів години, я нарешті закінчила писати своє таємне послання слідчому: 

«Пишу, бо не можу мовчати! Таємні вороги корони висять у вас на хвості! Той, хто підпилював люстру, готує новий напад! Завтра біля Священного Дуба в Сіроліссі на Його Величність чекає кривава пастка. Не дайте з'їсти магічну табакерку сірим вовкам! Шукайте шпигунів у кущах, а не під чужими ліжками!

П.С. Це серйозно! Пильнуйте в обидва ока, тримайте очі розплющеними, вуха настороженими, а пістолі напоготові!».

Перечитавши свій шпигунський шедевр, я задоволено гмикнула. Це було пречудово! Особливо мені сподобалося, як пречудово звучить «пістолі напоготові», бо вийшло прямо аж поетично! Он, як я можу гарно складати таємні записки! Барон Зюммік, може, навіть вирішить, що це таємне послання від якогось агента під прикриттям, і залучить усю охорону до пошуків змовників.

Залишалося найскладніше, вигадати, як же доставити цей шедевральний документ адресату?

Я вислизнула з вбиральні, підкралася до дверей нашої кімнати і ледь-ледь прочинила їх, зазирнувши в нічний коридор таверни. І тут мій шпигунський ентузіазм трохи пригас. Прямо біля дверей короля Солопія, який займав покої неподалік, стояли двоє здоровенних стражників у повному обмундируванні і з тими ж пістолями при поясі, про які я так гарно написала у записці. Вони пильно охороняли сон короля. І вийти в коридор і нахабно дефілювати повз них із запискою в руках було б якось, мабуть, не по-шпигунському. А барон Зюммік, як на зло, поселився десь у тому напрямку, де стояла варта.

Але якщо я вже вирішила бути цієї ночі шпигункою, то мене ніщо і ніхто не міг зупинити! «Спокійно, Досько, думай головою, — заспокоїла я себе, зачиняючи двері. — Якщо не можна пройти дверима, треба діяти через вікно!».

Я знову вилізла з кімнати через вікно, спустилася на землю і критично поглянула на таверну. Ніч була теплою, тому практично всі вікна на другому поверсі були розчинені навстіж, щоб хоч якось провітрити задушливі кімнати.

Я почала логічно вираховувати розташування кімнат. Наша з герцогинею Матильдою була крайньою ліворуч, далі йшов номер Його Величності короля Солопія, поруч наче мага Кашима чи радників, уже не пам'ятаю, за ними покої принцеси Амелланії, здається, а от одразу за покоями принцеси, на розі будинку, ніби поселилися радник Оміней і барон Зюммік. Гм, ну, сподіваюся, я не плутаю нічого. 

Потрібне мені вікно було відчинене і злегка прикрите легкими мереживними фіранками, які ліниво колихалися від нічного вітерця. Я знайшла під ногами підходящий камінець, обмотала його запискою і прицілилася. О, прицільно кидатися я вміла добре, колись з метання яблук у селі показувала такі результати, що сусідські хлопчаки заздрили! Я з силою запустила обгорнутий запискою камінець у відчинене вікно кімнати барона Зюмміка. Але чи то моя рука смикнулася, чи то я трохи розхвилювалася від своєї страшенно шпигунської та таємної місії, бо ж не кожен день ти рятуєш таким чином життя самого короля, але я трошечки схибила. Буквально на якісь кілька сантиметрів, барадул мені в печінку. Коротко кажучи, я вцілила не у відчинену частину вікна, а в шибку поруч. Шибка розсипалася на сотні дрібних уламків, і всі вони посипалися на землю внизу. У нічній тиші цей звук пролунав, неначе постріл гармати!

І в ту ж секунду з розбитого вікна почувся переляканий і пронизливий жіночий вереск:

— А-а-а-а-а! Рятуйте! Убивають! На допомогу! На нас напали розбійники!

Ох, барадулячі корчі, це була кімната принцеси Амелланії! Як виявилось, я помилилася вікном!